Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Проте Леся не вважала, що вживання укра їнської мови при розмові автоматично свідчить про якийсь патріотизм. З іронією вона пише в інш ому листі: „У нас велика біда, що багато лю дей думають, що досить говорити по-укра їнськи... щоб мати право на назву патріота, ро бітника на рідній ниві, чоловіка з певними пере конаннями. Така легкість репутації приманює многих. Щ е тепер можна у нас почути таку фразу: „Як се? От ви казали, що N.N. дурень і тупиця, а він же так чудово говорить по-наш ому!” „Говорить по-наш ому”, - се вже ценз! А послухати часом, що тільки він говорить по-нашому, то, може б, кращ е, якби він говорив по-китайськи” (244). Щодо мови наукової та публіцистичної Леся робить таке зауваження: „ ...у нас люди звик ли, що наука та публіцистика мусять говорити мовою сухих безстрасних мумій, а не живою мовою певної в своїх поглядах лю дини” (154). Чи це не нагадує деяких... сьогоднішніх публіцистів та літературних критиків, стиль яких рясніє англіцизмами? Про літературну мову Леся висловила такі думки: „Я... думаю, що зовсім нема чого ставити питання про перемогу того чи іншого діялекту, адже літературна мова мусить витворитися з усіх діялектів без жадного насильства, сварки і колотнечі. Я не такий завзятий лінгвіст, щоб так уже „переломляти копье” за мову. М аю надію, що мене розуміють усі добрі люди і в Галичині, і на У країні”. Тепер продовжимо розгляд Лесиних думок на громадсько-політичні та національні теми. У 1891 році вона поїхала до Галичини, де якраз тоді відбувалися вибори, була складена „У года” з австрійським урядом. Ось її зауваги: „Ті різні передвиборчі збори, наради, про мови, товариства, все те було для мене таке незвичне, таке нове, що сперш у я навіть мало помічала ту силу підкупу, донощ ицтва, брехні та мош енства, що теж вилізло наверх перед ви борами. Та мені незвичайним був самий факт, що ось то лю ди можуть собі зійтись, де хочуть, Порівняймо висновки Пленуму Правописної Комі сії, який відбувся в Харкові у 1925 p.: „Факт, що українська літературна мова не виросла на ґрунті одного тісніше в собі окресленого діялекту, а живилася різними, часом дуже роз маїтими діялектичними впливами...” УКРАЇНА, Науковий двомісячник українознавства, Всеукраїнська Академія Наук, Київ, 1925. Часи глухонімії не заглушать Дзвінких думок, вони бринять, бринять - Отак невільники руками ледве рушать, Як на руках кайдани задзвенять. Нехай же дзвонять голосно кайдани, Не буду заглушать. Коли б могли, Вони збудять луну і розтроюдять рани В серцях людей, що мохом поросли; Коли б кайданів брязкіт міг ударить Перуном в тії заспані серця, Спокійні чола соромом захмарить І нагадать усім, що зброя жде борця: Коли б та зброя здійнялась до бою, Загомоніла б так, мов туча градова, - Тоді б замовкли вже самі собою Кайданів брязкіт і такі слова. Леся УКРАЇНКА говорити, як хочуть, змагатися про справи своєї країни, думати, як мають сами собі помагати; запевне все оце дуже натуральне, але його у нас ніде не побачиш навіть у такій формі, якби в Галичині. Тільки приїхавши та зобачивши, як тут люди живуть, я зрозуміла ліпш е галицькі справи та відносини. Те, що у нас, на Україні, здавалось мені потрібним, добрим, конечним, те саме, примірявш и до тутеш нього життя, здалось мені таким нужденним, дурним, непотрібним або й ш кодливим”. Чи не нагадує це П омаранчеву революцію на М айдані, де люди вільно висловлювали свої думки? Та й українське сьогодення? А ось Леси- ні спостереження про порожні гасла, що їх за любки кидають політики, а також про їхні „криві шляхи” : „...Одного часу мене запевняли, що для нас і нема інших доріг, як тільки криві, - але просто само почуття правди одвертало мене від такого „лояльного патріотизму”. Вже тая „політи ка”, „лояльність”, криві дороги, що ведуть до високого ідеалу, „повага до народних святощів”, „уміркований лібералізм”, „Національна релігій ність” etc. etc., - все оте вже так утомило нас, молодих українців, що ми раді б уже вийти ку дись на чисту воду з того „тихого болота” (137). Щ одо України й Заходу - теми дуже акту альної сьогодні - у Лесі знаходимо такі спосте реження. Вона поїхала до Відня і пише: „...Роз глядаюсь я собі на тую Европу та європейців... враження було таке, ніби я приїхала в якийсь інший світ - кращий світ, вільніший. (...) Потім
Page load link
Go to Top