Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Рильського, про М. Заньковецьку і М. Лисенка, Ю. Юру-Юрського і В. Чечвянського, О. Дов женка та О. Прокоф’єва, І. Мар’яненка і П. Нятко). А скільки в цих спогадах тактовности і скромности, чуйкости і людяности, скільки по ваги і спостережливости і в той же час відчуття міри. І це у жанрі, який у багатьох авторів аж надто посилює суб’єктивний елемент. Авторка ж себе ніде не ставить не те що на перший, навіть на другий план, хіба що з елементами підкресле ного гумору чи соковитої іронії. Так, оспівуючи духовне братство О. Вишні і М. Рильського, сама авторка ховається глибоко „в тінь”, і лише розповідаючи про захоплення друзів мислив ськими собаками, жартома зауважує про себе і дружину Максима Тадейовича: „Ну, а ми з Катериною Михайлівною, крім любові до цих дійсно прекрасних тварин, ще мали радість від погризених черевиків, об’їдених ковдр і „про читаних книжок” (Незабутній Максим Риль ський. Спогади. К., 1968, с. 98). Згадуючи великого друга чоловіка, поета О. Прокоф’єва, вона лише підкреслює, що в останню зустріч умисне не підійшла до нього. Це було на цвинтарі навпроти могили О. Вишні під час похорону А. Малишка. „Мені не хотілося збільшувати його туги, нагадавши ще про од ного друга, який недалеко від Андрія спочивав вічним сном”, - тактовно говорить авторка. І це зрозуміло, бо в усіх спогадах Варвари Олексіїв ни знову проступає головне кредо її життя - скрізь, де лише можливо, ще і ще раз згадати, знизати в „намистинки пам’яти” рідний, найдо рожчий і світлий образ коханого, незабутнього Остапа Вишні. Вже в поважно-похилому віці, з дуже поганим станом здоров’я їде вона ЗО листопада 1982 року в далеку Грунь (село, де народився письменник) на відкриття Народного музею, бо 2 кімнати там виділено під музей Остапа Вишні, їде, щоб ще раз віддати шану пам’яти найдо рожчому. І це був її останній уклін. 25 січня 1983 року Варвара Олексіївна Губенко-Маслюченко назавжди пішла спочивати поряд зі своїм „рідним сонечком”. Слабка, беззахисна істота через усі пекельнеі кола життя пронесла незгасним у серці велике кохання, показала таку силу духу, мужність, стійкість, і відданість, що перед ними лиш ша нобливо і мовчки схилімо голови. З Вишнею у серці прожила ця жінка все своє життя, з ним і пішла від нас. „Ваша Вишниха”, - часто підписувалась у вітаннях друзям. Істинно наша! Велика Жінка свого народу, його краса і гордість. Найправдивіші слова Остапа Вишні: - Тебе, мою радість і надію, голублю, люблю, жду і лелію. - Хай святиться ім’я твоє. - Амінь. знаєш, що ти — людина. Сьогодні усе для тебе — Ти знаєш про це чи ні! Озера, гаї, степи. Усмішка твоя — єдина, І жити спішити треба — Мука твоя — єдина, Кохати спішити треба — Очі твої — одні. Гляди ж не проспи! Більше тебе не буде. Бо ти на землі — людина, Завтра на цій землі І хочеш того чи ні — Інші ходитимуть люди, Усмішка твоя — єдина Інші кохатимуть люди — Мука твоя — єдина, Добрі, ласкаві й злі. Очі твої — одні. Василь Симоненко Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
