Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ЖІНОЧІ ПОРТРЕТИ УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ Людмила ПОНОМАР ХРАНИТЕЛЬКИ ДОБРОГО РОДУ Полтавщина... Один із найсамобутніших регіонів України... Як образ цього краю постають: довгий пол тавський рушник із незабут нім деревом життя - квіт кою, що здіймається вгору; полтавська сорочка з ніж ною вишивкою “білим по білому” та витонченим “ви різуванням” і “виколюван ням”; ясна картата плахта поверх сорочки та вовняний червоний пояс із великими круглими китицями, що під креслюють жіночість. Саме з цього мальовничого ку точка України розпочали ми свою експедицію. Пошуки звели нас із майстринею, яка гідно продовжила тра диції полтавської вишивки, - з Олександрою Великодною. ...Талант від Бога - від землі. Вишивати почала змалечку, здається, ще з п’ятирічного віку. Традиційно всі сорочки прикрашали ви шивкою. Перше, що сприймала дитина в пол тавській хаті - барви вишивки на сорочці матері. І це ставало невід’ємною частиною життя. Олександра Великодна згадує: “Я не знаю, де воно в мене взялося, ніби й вродилася з ви шивкою”. Мала клопоту мати від малої доньки, бо та могла всі стіни розмалювати узорами. Життя склалось так, як тисячі жіночих доль, оспіваних у тужливих народних піснях. “За Опішнею був хутірець, там було вісімнадцять хат, там я народилася 1914 року. Без батька зосталась, коли було мені півтора року. А мама померла в тридцять третьому, в голод. Нас четверо лишилося сиріт. Сама яму копала, сама спускала матір у яму. А скоро ще й двох сестер поховала. Сама була пухла й пішла на Полтаву пішки, 55 кілометрів. У Полтаві не було в мене знайомого нікого, крім неба. Чотири доби я сиділа під парканом, рвала бур’ян і в рот клала, рвала листя з дерева. А на чет вертий день підходить до мене одна жінка та й питає: “Дитино, чого ти тут си диш?” А я сказала, що шу каю роботу. Вона каже: “Ходім до мене”. Вона не знала, хто я, що я, вона мене обкупала, нагодувала та з перших днів влаштувала на фабрику імені Лесі Україн ки, бо я вишивати вміла. Вона мене врятувала від го лоду”. 22 роки Олександра працювала там вишивальни цею, але, як згадує, її не задовольняли узори, які да вали вишивати: “Мені хоті лось робити по-своєму, а мене лаяли за це”. Талант у неї був такий могут ній, що її не могли не помітити. Незважаючи на відсутність художньої освіти, диплому, Олек сандру запросили працювати до лабораторії фабрики - тепер вона сама творила узори, робила зразки, за якими вишивають майстрині сорочки, рушники, скатерки. За 32 роки праці в лабораторії - 700 унікальних узорів, що мали високі оцінки на різних виставках, що несли сла ву Полтавщині, славу Україні. Її роботи експону вались на виставках у Києві, Москві, Брюсселі, Лос-Анджелесі, Монреалі, Парижі, Токіо, Лейп- ціґу, Буенос-Айресі. 1977 року надали їй звання Заслуженого майстра народної творчосте. Виро би майстрині оздоблені нитками білого, пісково- жовтого, світло-сірого та світло-коричневого ко льорів. І Олександра Великодна пізнавала свої узори відразу, бо то - її діти, її неспокій, її вогонь, що будив уночі, палив душу жагою тво рити: “Очі заплющу, і воно мені так наче кру титься що. Я світло засвічу, олівцем намалюю, вранці уже переношу на тканину, бо як зараз “НАШЕ ЖИТТЯ”, БЕРЕЗЕНЬ 2005 5 Олександра Великодна.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
