Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ЖІНОЧІ ПОРТРЕТИ УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ Людмила ПОНОМАР ХРАНИТЕЛЬКИ ДОБРОГО РОДУ Полтавщина... Один із найсамобутніших регіонів України... Як образ цього краю постають: довгий пол тавський рушник із незабут нім деревом життя - квіт кою, що здіймається вгору; полтавська сорочка з ніж ною вишивкою “білим по білому” та витонченим “ви різуванням” і “виколюван ням”; ясна картата плахта поверх сорочки та вовняний червоний пояс із великими круглими китицями, що під креслюють жіночість. Саме з цього мальовничого ку точка України розпочали ми свою експедицію. Пошуки звели нас із майстринею, яка гідно продовжила тра диції полтавської вишивки, - з Олександрою Великодною. ...Талант від Бога - від землі. Вишивати почала змалечку, здається, ще з п’ятирічного віку. Традиційно всі сорочки прикрашали ви шивкою. Перше, що сприймала дитина в пол тавській хаті - барви вишивки на сорочці матері. І це ставало невід’ємною частиною життя. Олександра Великодна згадує: “Я не знаю, де воно в мене взялося, ніби й вродилася з ви шивкою”. Мала клопоту мати від малої доньки, бо та могла всі стіни розмалювати узорами. Життя склалось так, як тисячі жіночих доль, оспіваних у тужливих народних піснях. “За Опішнею був хутірець, там було вісімнадцять хат, там я народилася 1914 року. Без батька зосталась, коли було мені півтора року. А мама померла в тридцять третьому, в голод. Нас четверо лишилося сиріт. Сама яму копала, сама спускала матір у яму. А скоро ще й двох сестер поховала. Сама була пухла й пішла на Полтаву пішки, 55 кілометрів. У Полтаві не було в мене знайомого нікого, крім неба. Чотири доби я сиділа під парканом, рвала бур’ян і в рот клала, рвала листя з дерева. А на чет вертий день підходить до мене одна жінка та й питає: “Дитино, чого ти тут си диш?” А я сказала, що шу каю роботу. Вона каже: “Ходім до мене”. Вона не знала, хто я, що я, вона мене обкупала, нагодувала та з перших днів влаштувала на фабрику імені Лесі Україн ки, бо я вишивати вміла. Вона мене врятувала від го лоду”. 22 роки Олександра працювала там вишивальни цею, але, як згадує, її не задовольняли узори, які да вали вишивати: “Мені хоті лось робити по-своєму, а мене лаяли за це”. Талант у неї був такий могут ній, що її не могли не помітити. Незважаючи на відсутність художньої освіти, диплому, Олек сандру запросили працювати до лабораторії фабрики - тепер вона сама творила узори, робила зразки, за якими вишивають майстрині сорочки, рушники, скатерки. За 32 роки праці в лабораторії - 700 унікальних узорів, що мали високі оцінки на різних виставках, що несли сла ву Полтавщині, славу Україні. Її роботи експону вались на виставках у Києві, Москві, Брюсселі, Лос-Анджелесі, Монреалі, Парижі, Токіо, Лейп- ціґу, Буенос-Айресі. 1977 року надали їй звання Заслуженого майстра народної творчосте. Виро би майстрині оздоблені нитками білого, пісково- жовтого, світло-сірого та світло-коричневого ко льорів. І Олександра Великодна пізнавала свої узори відразу, бо то - її діти, її неспокій, її вогонь, що будив уночі, палив душу жагою тво рити: “Очі заплющу, і воно мені так наче кру титься що. Я світло засвічу, олівцем намалюю, вранці уже переношу на тканину, бо як зараз “НАШЕ ЖИТТЯ”, БЕРЕЗЕНЬ 2005 5 Олександра Великодна.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
