Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
центральним твором української музики, у якому висловлене все найдорожче для нашої нації. Та я впевнена, що слухаючи “Червону калину”, справ жній українець буде зворушений до глибини душі. Хоч написана ще в юні роки, для Лесі Дичко ця кантата була кульмінацією її творчости. Якби вона нічого більше не створила, то “Червоною калиною” увійшла б в українську історію — і не тільки музики. Але Леся написала ще багато творів у різних жанрах. В самому хоровому є у неї велика різноманітність в темах і засобах втілення: кантати і ораторії з оркестровим супроводом і без нього, цикли і окремі хори. У тому ж сміливо патріотич ному спрямуванні Леся написала відразу після “Червоної калини” симфонію “Зелене євангеліє” на слова Б. І. Антонича для баса, сопрано і камерної оркестри. Та навіть під зміненою назвою цей твір не дозволено було виконувати. До 1000-річчя Києва прозвучали нарешті кантата “У Києві зорі” і ораторія “І нарекоша імя Кіев” (за літописами). Тут композиторка піднялася до вершин зображення епічного, старовинного, могутнього, непоборного. У цей же період, 1980-ті роки виникла ора торія “Індія Лякшмі” до слів індійських поетів. В останні, 1990-ті pp. Леся Дичко написала дві хорові опери: “Золотослов” для солістів і мішаного хору без супроводу на слова з дохристиянської епохи, і “Різдвяне дійство” для солістів, дитячого і міша ного хору та ударних інструментів. Окремою важливою сторінкою у творчості Лесі Дичко стала в останній час духовна музика. Це дві Літургії (друга для чоловічого і мішаного хору, перша для сопрано і чоловічого хору, з варіянтом для жіночого або дитячого складу). Леся Дичко приділяє велику увагу творчості для дітей. Такими є в останній час чотири дитячі духовні кантати, але цей перелік слід би починати від кан тат “Сонячне коло” та “Весна” 1970-их pp., “Барві нок” 1980-го року. Також “дорослі” кантати слід би перера ховувати від студентської ще “Думки” — рапсодії (1964 р.) для кольоратурного сопрано чоловічого хору і симфонічної оркестри, на слова Т. Шевчен ка. Камерна кантата “Чотири пори року” для хору без супроводу на народні слова стала у 1970-ті роки прикладом новаторства у цьому жанрі і здобула величезну популярність, виконуючись окремими “порами року” і в цілому. Так само часто звучать цикли для сопрано у супроводі фортепіяно “Енгармонійне” і “Пастелі” на вірші П. Тичини. Ці ранні, дуже музикальні поезії композиторка зуміла передати з великим розумін ням і витонченістю. А “Вітер революції" — симфонія для хору без супроводу на ранні вірші М. Рильського та П. Тичини? А “Ода музиці” для меццо-сопрано, міша ного хору, камерної оркестри та органу до тексту Б. Олійника? А симфонія-кантата “Пісні кохання” для сопрано, тенора та симфонічної оркестри? Романси для голосу і фортепіяно на слова Лесі Українки, П. Грабовського, І. Франка, М. Рильського? Годі перелічити всі твори Лесі Дичко, та згадаймо хоч найважливіше у інших жанрах. Це три одноактні балети: “Метаморфози”, “Досвітні вогні” (за Лесею Українкою) та “Катерина Білокур” (про народну художницю). Леся Дичко захоп люється органом, і крім використання цього інстр ументу в оркестрі, написала для нього “Карпатські фрески” та “Закарпатські фрески”. Неможливо не назвати ще хоч кількох фортепіянних творів, як “Писанки” (1972 p.), “Угор ська ода до ювілею УВАН”; “Драматичний триптих” для 2-ох фортепіяно був спеціяльно створений для дуету Люби та Іренея Жуків з Канади. Часто вико нується, і закордоном, партита для флейти сольо. Леся Дичко писала також музику до бага тьох документальних фільмів (зокрема, “Скарби стародавньої Русі”), дитячих мультиплікаційних і телевізійних, до фабульного (художнього) фільму “Климко” за повістю М. Вінграновського. Про неї саму створений кінофільм “Писанки” та телевізій ний “Натхнення”. Вище згадувалося вже про різнобічність діяльности Лесі Дичко. Вона композитор і піяністка, педагог і лектор, організатор музичного життя. Її виступи-лекції захоплюють і глибоким змістом, логікою побудови, і чудовою, чистою, полтавською українською мовою. Викладає вона тепер у столичній Музичній Академії (композицію та інструментознавство) і у капелі бандуристів. Входить у Секретаріят Спілки композиторів України, у комітет по шевченківських преміях. Всіляко допомагає своїм колеґам-компо- зиторам і артистам-виконавцям, тепер особливо молодому поколінню. Пригадую, як у минулі роки гаряче захищала перед владою “модерністів”, хоч сама до цього напрямку не належала. Насамперед дбає про справи “ближнього”, відтак тільки, про свої власні. Слід сказати, що не завжди вона зна ходить вдячність, але вперто поступає так само. На щастя, заслуги Лесі Дичко настільки великі, що мусіли здобути офіційне визнання. Вона народна артистка України, лавреат Державної премії ім. Т. Шевченка. За духовні твори, зокрема, дві Літурґії, нагороджена орденом св. Володимира. Леся постійно у праці — і творчій і гро мадській. То ж побажаємо їй з нагоди славного ювілею (не зрадимо якого, бо вона вічно юна душею) по-гуцульськи: “Щастя, віку, краси!”. НАШЕ ЖИТТЯ“, КВІТЕНЬ 1999 7
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
