Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
2 листопада 1998 року відійшла у вічність довголітня член ка 33-го Відділу Союзу Українок Америки Стефанія Зварун з дому Шуран. Народилася Стефанія 10 вересня 1904 року у Новому Селі на Тернопільщині, повіт Збараж. Рано залишилася без батька. Мати до клала всіх зусиль, щоб дати своїм двом дітям належну освіту та вихо вання. Стефанія закінчила учитель ський семінар у Тернополі, у тому ж 1930 році вийшла заміж за молодого адвоката Івана Зваруна. Замешку ють спочатку у Збаражі, пізніше по вертаються до Нового Села, де чо ловік відкриває адвокатську канце лярію. Стефанія допомагає йому в праці, а коли в селі створюється школа-десятирічка — учителює. У зв’язку зі зміною праці чоловіка сі м’я переїжджає до Підволочиська, потім — до Тернополя. Розклад по літичних сил при кінці війни поста вив питання про еміграцію на Захід. Рішення нелегке, бо в сім’ї вже двоє дітей — доня Лярісса та син Андрій. Скитальщина по чужих краях при водить родину до табору в ан глійській зоні Німеччини — Лібеку. По кількох роках перебування в та борі сім’я переїжджає до Америки, спочатку до стейту Айова, тоді — в Огайо, до Клівленду. Тут зупи нилися, тут пройшло багато років активної праці подружжя Зварунів. У 1979 році вони переїжджають до Кентону, де живе дочка Лярісса. Там на 96-му році життя помер чоловік Іван, там пройшли і її останні роки. СВ. П. СТЕФАНІЯ ШУРАН ЗВАРУН За цим скупим переліком основних фактів з життя покійної Стефанії Зварун важко побачити, якою ж людиною вона була, який слід залишила після себе у пам’яті тих, хто знав її і працював з нею. На превеликий жаль, все меншає число тих союзянок, саме життя яких вже стало історією. Все частіше дово диться писати посмертні згадки, хоч частково розповідаючи в них про те, який внесок зробили ці люди для загального добра та збереження українства. Дуже активним, багатим за змістом було життя покійної Стефанії. Членкою Союзу Українок вона стала ще в 30- ті роки у Новому Селі, де перейшла майже всі посади від писаря до заступниці голови. В умовах насильної польонізації населення Галичини, союзянки всю свою діяльність скерували на розвиток національної свідомости серед насе лення на зразках української куль турної спадщини, на навчання дітей української мови, бо українських шкіл в той час було зовсім мало. Відкрили український сезонний дитячий садок, організували художню самодіяльність. Драма тичний гурток ставив вистави українською мовою. Стефанії часто діставались головні ролі, бо мала добрий голос. Силами членок пра цював гурток крою та шиття, ви шивання. Цей досвід став Стефанії у великій пригоді в таборі у Лібеку, коли в скрутних економічних умовах табірного життя Стефанія навчала молодих жінок шити, плести, кухо варити. Там була створена деле- ґатура українських жінок, Стефанію обрали головою. Жінки опікувалися хворими та самітніми, готували для них скриньки з одягом та харчами. Вони знали — їхня допомога потрібна, бо люди не залишалися наодинці зі своїми проблемами, поруч були свої люди, готові допомогти у важку хвилину. Гро мадську роботу Стефанія продов жує і після приїзду в Америку, вже у складі СУА у 33-му Відділі. Зв’язок з членками не обірвався і після переїзду до Кентона, здається, зовсім недавно відзначили спільно її 92 роки з дня народження. Поза великою громадською роботою завжди знаходила Стефанія час та сили і для вчительської праці. Вчила дітей рідної мови у рідному селі, починаючи з приватних лекцій, коли для молодої вчительки-українки не знайшлося місця у школі. Впоювала у душі дітей все рідне, українське при навчанні їх в таборі, довгих 18 років працювала в школі св. Йосафата в Пармі, передаючи своїм вихованцям найкращі патріотичні почуття, і свято вірила в те, що прийде час — і її праця буде потрібна для України. І, дійсно, праця багатьох з її колишніх учнів тепер пов’язана з Україною. Членки 33-го Відділу ви словлюють щире співчуття дітям бл. п. Стефанії Зварун: дочці Ляриссі з чоловіком Ярославом Музичкою, синові Андрієві з дружиною Юдитою та дітям Ларою та Олексою, ближ чій та дальшій родині. У домовину покійної покла дено землю з могили патронки Відділу Лесі Українки та грудочку землі з-під рідної хати з України. Спи спокійно, дорога Стефаніє, нехай ця земля, покладена до американської, буде символом того, що в далекій Америці ти ніколи не забувала про свій рідний край — Україну. Ніна Кулакова, пресова референтка Відділу. 36 “НАШЕ ЖИТТЯ“, КВІТЕНЬ 1999 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
