Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
вдовиний льон ВІКТОР КОРДУН Із давніх давен, аж з дитинства, лишилася невибрана стежечка льону. Куди веде ця стежина, а чи кудись приведе? Чую мамин голос далеко згори: не бійся, не бійся, — обережно ступай по небесних купинах не спіткнися углиб ще синішого. А внизу ледве чутно спів про дрібнющий, як спомин, вдовиний льон.— Обнялася та пісня з кучерявим баранчиком недобраного плоскіню і принишкли під явором, що ніяк не забуде свого людського імення - Василько. Не було у нас долі — і долі немає: тільки небо — та надто високе. ЛЕВКО ХМЕЛЬКОВСЬКИЙ ЦЕ БУЛО НЕДАВНО, ЦЕ БУЛО ТАК ДАВНО. — Вчора я телефонувала до своєї квар тири в місті Прип’яті, ніхто не відповів, — задумливо каже журналістка Лідія Малиновська з черкаської газети “Місто”. Лідія телефонує додому щороку в квітні, знаючи, що ніхто не живе в евакуйованому місті. Збиралися похапцем... Ніхто не знав, що це — назавжди. Взагалі ніхто нічого не знав. Чи меблі, книги, фотокартки пам’ятають своїх власників і чекають на дотик теплої руки? Сюди вже ніхто не повернеться... Ми з дружиною наприкінці квітня мали два тижні відпочинку в Болгарії. У квітні морський сезон ледве починається, тому ціна кімнати в Будинку журналістів у цей ранній час є приступ на... Море ще холодне і нечисленні радянські і польські гості сновигають вздовж пляжу, закоху ються, пліткують... До нас підходить колега з Варшави: — Через радіо передали, що в Україні якась аварія на атомній електростанції... Поспішаємо до телевізора, вмикаємо болгарські новини. Про аварію у випуску — жодно го слова. Гості з Польщі розчаровано підводяться: — Совєти знову граються у мовчанку, підемо слухати радіо з Европи... Ми залишаємося і не марно. За чверть години починається спеціяльний випуск телевізій них новин: у Чорнобилі сталася катастрофа, але становище контролюється, підстав для тривоги немає! Моя дружина, метеоролог, каже, що ядерна катастрофа могла б зашкодити нашому містові Черкасам, бо традиційно вітри дмуть до нас. Добре, що обійшлося... Наступного ранку дві польські журналістки зупиняють мене докором: таки сталося, є радіяція, але вітер поніс її не в Україну, а на північ, до Білорусі і Польщі. — Коли ви припините ці неподобства з атомними станціями?! — обурюються мої співроз мовниці. — Завтра! — відповідаю. Вони спантеличе но дивляться на мене. — Сьогодні я зателефоную до Горбачова, передам ваші слова, а вже завтра він зупинить усі АЕС! Жінки криво посміхаються. А нам швидше б додому, але зворотні квитки до Києва — на 2 травня і раніше нічого вдіяти не можна... Цього дня наш старший син везтиме своїх дітей з Ленінграду на літній відпочинок до Черкас і їхній невеликий літак летітиме над Чорнобилем. Дорогою у наш вагон сідає жінка-лікар, якій наказано прибути з Вінниці до Києва, а потім — в зону катастрофи. Подорожні дивуються — лікар весь час тихенько плаче... У Києві запізничий вокзал вщерть переповнений людьми. На стінах — графік відправлення додаткових поїздів. Біля каси для закордонних туристів — незвична черга. Раніше сюди взагалі тільки іноземців пускали... Касирка хрипло кричить: — Квиток продаю тільки пасажирам із закордонними пашпортами! На поїзд до Черкас охочих небагато: надто близько від Чорнобиля, кияни прагнуть їхати якомога далі... Мало хто розуміє, що діється, але усі знають: сталося непоправне — нова загроза прийшла в наше життя. За рік Лідія Малиновська вперше зателе фонує з Черкас до покинутої чорнобильської квар тири... ■ НАШЕ ЖИТТЯ“, КВІТЕНЬ 1999 11
Page load link
Go to Top