Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ВАЛЕНТИНА САВЧИН БЕЗСМЕРТНИЙ ДОН КІХОТ (до 80-ліття) Історія української мови, літератури та культури ще донедавна нагадувала розбиту, викривлену дорогу, що її топтали, плюндрували, руйнували спеціяльними вердиктами та актами. Роки немилосердного переслідування української літератури та систематичної заборони української мови не могли не позначитися і на долі україн ського художнього перекладу, що є не просто невід’ємною ланкою літературного процесу, а й могутнім джерелом збагачення національної літератури та культури. Сумнозвісний указ від 18 травня 1876 року, “коим переводьі на ма- лоросийское наречие не допускаются”*, спричинив нові утиски українського слова, яке намагалося пробивати собі дорогу як не оригінальними, то хоча б перекладними творами. Можливо, саме тому так мало маємо сьогодні творів світової літератури в українських перекладах, чимало шедервів сприй мається українським читачем через російське по середництво або зовсім залишається недоступним. Тому найвищого поцінування заслуговує подвиж ницька праця перекладачів, котрі виводили рідне слово на орбіти вселюдської культури, пересвід чили нас у його безмежних можливостях у змаганні з найрозвинутішими мовами світу. Таким майстром перекладу є Микола Лукаш, про якого Григорій Кочур (на жаль, уже теж покійний) сказав: “Такі, як Лукаш, народжуються раз на декілька століть”. Завдяки йому україн ський народ одержав великі творіння людства у гідному нашого національного бачення і все людського художнього мислення відтворенні. Діяпазон перекладацької діяльности М. Лукаша просто вражає. І йдеться не тільки про ту кількість мов, з яких він перекладав, чи імен, чиї твори — завдяки безсмертним перекладам геніяльного майстра — навічно увійшли до скарбниці української літератури, а й про надзвичайну жанрову і тематичну різноманітність перекладів. М. Лукаш зумів підкорити світовий епос, світову лірику і драму. Він цілком органічно жив у своїх двадцяти чотирьох світах (за його визнанням, саме стільки мов він знав), напрочуд глибоко осягав епоху, відчуваючи за рядками людину, що жила й творила за тієї доби. Далеко не повний реєстр Лукашевих перекладів засвідчує обсяг його діяльности, вражаючи кількістю імен, різноманітністю літе ратурних течій, напрямів, тенденцій: Роберт Берно, Вільям Шекспір і Льюїс Керролл з англійської; “яким переклади на малоросійський діялект не допускаються”. Генріх Гейне, Йоган Вольфганг Ґете, Ґеорґ Траль, Фрідріх Шіллер і Райнер Марія Рільке з німецької; Гійом Аполлінер, Поль Варелі, Поль Вернел, Артюр Рембо, Сен-Поль Ру, Андре Стіль, Ґустав Флобер, Оскар Мілош, Віктор Гюґо з французької; Мігель де Сервантес Сааведра і Педро де ля Барка, Лопе де Вега і Федеріко Гарсія Лорка з іспанської; Джованні Боккаччо, Джанні Родарі і Джузеппе Унгаретті з італійської; Ханан Вайнерман і Давид Гофштейн з єврейської; Ендре Аді і Йожеф Аттіла, Імре Мадач з угорської; Петр Безруч, їржі Волькер і Карел Гавлічек-Воровський, Ундра Лисогорський з чеської; Адам Міцкевич і Юліян Тувім з польської; Христо Смирненський з болгарської; Моїк Іван з словацької і Мацуо Басьо з японської — "при посередництві М. Лукаша до нас у гості, здається завітали прапори світового красного письменства всіх естетичних кольорів, від найсивішої давнини до злободенної сучасности...” (В. Скуратівський. “Йшла пісня сама за мною” // “Культура і життя”, 1988 p.). Деякі переклади вийшли окремими книгами, як от: "Фауст" Ґете (1955) і “Пані Боварі” Г. Флобера (1961), “Декамерон” Боккаччо (1964) і “Трагедія людини” І. Мадача (1967), “Овеча криниця” і “Собака на сіні” Лопе де Веги (1962), поетичні збірки — “Лірика” Ф.-Г. Лорки (1969) і “Поезії” Г. Аполлінера (1984). Великою подією стало видання у 1965 році повного українського перекладу “Дон Кіхота” Сервантеса. На жаль, Лукаш не встиг перекласти цей геніяльний твір до кінця, і його роботу завершив Анатоль Перепадя. У 1990 р. у серії “Майстри поетичного перекладу” вийшла книга М. Лукаша “Від Боккаччо до Аполлінера”, що стала своєрідною антологією шедеврів світової лірики. Сюди ввійшло чимало перекладів, що раніше не друкувалися, серед яких дві “Пригоди” з “Пісні про Нібелунґів”, великий масив середньовічної японської поезії. Деякі переклади М. Лукаша вміщено у колективних збірках, антологіях, чимало перекладів віршів різних поетів друковано лише у періодиці. “Найкращі з Лукашевих перекладів, — слушно зауважує Р. Доценко у статті “Під знаком Миколи Лукаша” (’’Україна”, 1988, ч. 50), — це шедеври перекладацької майстерности, конгеніяльні рівнотвори в одежі українського слова, філігранно витончені, як до потреби — стримані у вислові або синонімічно розцвічені, але всі — гідні представники великої української мови, що від Сейму й до Ужа; в творчості М. Лукаша органічно об’єдналися схід і захід України”. На жаль, творчий доробок М. Лукаша зовсім не вивчено, не укладено 8 “НАШЕ ЖИТТЯ“, КВІТЕНЬ 1999 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
