Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Звичайно, для того, щоб однаково май стерно віддавати і твори філософського звучання, і вірші для дітей, їдку сатиру і трагедію, ніжну лірику і комедію, потрібен неабиякий хист. Потрібен унікальний талант, що його Микола Лукаш засвідчив своїми перекладами. Мистця такої потужної перевтілювапьної снаги кожному народові доля дарує, можливо, лише раз на віку. І надзвичайно прикро, що життя так несправедливо обійшлося з цим незмірним талантом. Блискуче сходження на вершину було перерване. Жорстокий прес системи не міг обми нути того, хто кидав їй виклик. Хай і виражений він у такому наївному бажанні (ув’язнити його замість хворого товариша), але все ж таки це був виклик, спротив до всього згубного, що утверджувалося в суспільстві і душах. За листом на захист І. Дзюби, за рішучою відмовою покаятися у “нерозсудли вому” вчинку, почалися гоніння. Лукаша відлучили від Літературного Фонду, перестали видавати; у 1968 році він не став лавреатом Державної премії імені Тараса Шевченка, у 1973 р. його виключено зі Спілки Письменників України. А він, попри проб леми хліба, невлаштованости, не скаржився, відчу жувався від цілого світу і залишався наодинці з до рогими для нього героями літературних творів, які, розмовляючи чужими мовами, були від цього не менш близькими йому: Важкі томи стомовних словарів, Письмовий стіл, залізна койка вбога... Сюди вночі з’являючись до нього, Як рівний з рівним, Фауст говорив. Тут чаклував над словом до знемоги І чаркував не раз він до зорі З Бродягою Верленом. Як нікого Його вітали в скверах козлярі. Це рядки з сонета Д. Паламарчука “Дон кіхот”, присвяченого Миколі Лукашеві. Ось так він і жив, відчужений від світу, немов Г. Сковорода, зі своїми уподобаннями та незвичністю поведінки, не здобуваючи ніяких чинів чи титулів. “В іншій країні він був би академіком”, — якось гірко зауважив Борис Харчук. У нас же цей незрівняний майстер перекладу довший час огорнений терпким медом напіввизнання. І хоч наприкінці 1980-их років те забльоковане чарівне коло прорвалося, твори Лукаша знову появилися друком, залишається нестерпна гіркота від усвідомлення того, що такий незмірний талант встиг поділитися лише часткою творчого багатства, біль за те, що брутальні обставини не дозволили Лукашеві зробити всього того, чого можна було від нього сподіватися. Та попри всі “відлучення” від літератури, М. Лукаш здійснив творчий подвиг в українській культурі, у нашій духовній історії, ставши її мужнім лицарем, безсмертним Дон Кіхотом: Химерник, маг, ідальго юродивий, Безсмертним стилосом творивши диво, За правду й честь зійшов на ешафот. У світі зла, нікчемнім і безликім, По смерті став леґендою над віком Хоробрий лицар, мудрий Дон Кіхот. Люба Комар. // Процес 59-ти. Наукове Товариство ім. Шевченка. Мемуарна бібліотека НТШ. число 3; Львів, 1998. Коли у 1939 році прийшли більшовики до Галичини, вони намагалися відразу стероризувати населення. Процес 59-ти був одним із перших масових політичних заходів, щоб осягнути ту ціль. Одна із підсудних, засуджених на смерть, Люба Комар-Прокоп подала прямий, а водночас надзви чайно майстерний, опис арешту, допитів, суду, тюрми та втечу декого із 59-ти. Водночас вона дає нам зрозуміти чому більшовикам не вдалося вселити духа страху та резиґнації у душі першого ОУН. Ці спомини, помимо того що вони відносно короткі, подають вдалий образ правдивого ОУН, без зайвої патріотичної позлітки і без радянської демонізації, ОУН яка має правдиве обличчя — організація співпраці молоді в боротьбі за своє будуче, за свою державу. Нове видання цих споминів підтверджене документами НКВД, читається з застиглим відди хом. Вражає, наскільки це галицьке покоління дівчат проявляло ознаки “нового типу жінки”. Віддані, патріотичні, жертвенні, побожні, готові однозначно і без вагань покласти своє молоде життя у жертву народу. Люба Комар пише про це без патосу і самозрозуміло. Того більшовики не могли зрозуміти. Але вони не могли зрозуміти більше, — прикмети, які знаходимо у багатьох споминах українських в’язнів — збереження людської гідності в малому, що зумовлює, що тої гідності не затрачується у великому. Не могли також зрозуміти відрухового активного спротиву насильству, самооборони, бистроти, второпності дівчат в’язнів. (Закінчення на 12 стор.) 10 “НАШЕ ЖИТТЯ“, КВІТЕНЬ 1999 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
