Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
вдовиний льон ВІКТОР КОРДУН Із давніх давен, аж з дитинства, лишилася невибрана стежечка льону. Куди веде ця стежина, а чи кудись приведе? Чую мамин голос далеко згори: не бійся, не бійся, — обережно ступай по небесних купинах не спіткнися углиб ще синішого. А внизу ледве чутно спів про дрібнющий, як спомин, вдовиний льон.— Обнялася та пісня з кучерявим баранчиком недобраного плоскіню і принишкли під явором, що ніяк не забуде свого людського імення - Василько. Не було у нас долі — і долі немає: тільки небо — та надто високе. ЛЕВКО ХМЕЛЬКОВСЬКИЙ ЦЕ БУЛО НЕДАВНО, ЦЕ БУЛО ТАК ДАВНО. — Вчора я телефонувала до своєї квар тири в місті Прип’яті, ніхто не відповів, — задумливо каже журналістка Лідія Малиновська з черкаської газети “Місто”. Лідія телефонує додому щороку в квітні, знаючи, що ніхто не живе в евакуйованому місті. Збиралися похапцем... Ніхто не знав, що це — назавжди. Взагалі ніхто нічого не знав. Чи меблі, книги, фотокартки пам’ятають своїх власників і чекають на дотик теплої руки? Сюди вже ніхто не повернеться... Ми з дружиною наприкінці квітня мали два тижні відпочинку в Болгарії. У квітні морський сезон ледве починається, тому ціна кімнати в Будинку журналістів у цей ранній час є приступ на... Море ще холодне і нечисленні радянські і польські гості сновигають вздовж пляжу, закоху ються, пліткують... До нас підходить колега з Варшави: — Через радіо передали, що в Україні якась аварія на атомній електростанції... Поспішаємо до телевізора, вмикаємо болгарські новини. Про аварію у випуску — жодно го слова. Гості з Польщі розчаровано підводяться: — Совєти знову граються у мовчанку, підемо слухати радіо з Европи... Ми залишаємося і не марно. За чверть години починається спеціяльний випуск телевізій них новин: у Чорнобилі сталася катастрофа, але становище контролюється, підстав для тривоги немає! Моя дружина, метеоролог, каже, що ядерна катастрофа могла б зашкодити нашому містові Черкасам, бо традиційно вітри дмуть до нас. Добре, що обійшлося... Наступного ранку дві польські журналістки зупиняють мене докором: таки сталося, є радіяція, але вітер поніс її не в Україну, а на північ, до Білорусі і Польщі. — Коли ви припините ці неподобства з атомними станціями?! — обурюються мої співроз мовниці. — Завтра! — відповідаю. Вони спантеличе но дивляться на мене. — Сьогодні я зателефоную до Горбачова, передам ваші слова, а вже завтра він зупинить усі АЕС! Жінки криво посміхаються. А нам швидше б додому, але зворотні квитки до Києва — на 2 травня і раніше нічого вдіяти не можна... Цього дня наш старший син везтиме своїх дітей з Ленінграду на літній відпочинок до Черкас і їхній невеликий літак летітиме над Чорнобилем. Дорогою у наш вагон сідає жінка-лікар, якій наказано прибути з Вінниці до Києва, а потім — в зону катастрофи. Подорожні дивуються — лікар весь час тихенько плаче... У Києві запізничий вокзал вщерть переповнений людьми. На стінах — графік відправлення додаткових поїздів. Біля каси для закордонних туристів — незвична черга. Раніше сюди взагалі тільки іноземців пускали... Касирка хрипло кричить: — Квиток продаю тільки пасажирам із закордонними пашпортами! На поїзд до Черкас охочих небагато: надто близько від Чорнобиля, кияни прагнуть їхати якомога далі... Мало хто розуміє, що діється, але усі знають: сталося непоправне — нова загроза прийшла в наше життя. За рік Лідія Малиновська вперше зателе фонує з Черкас до покинутої чорнобильської квар тири... ■ НАШЕ ЖИТТЯ“, КВІТЕНЬ 1999 11
Page load link
Go to Top