Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
розіграних веселощів Наталка-Петрусенко підводиться зі стільця, обертається до матері, якусь мить дивиться на неї невидющими очима і з розпачливим криком ’’Мамо, мамо, безталанна дочка твоя!” падає підстре леним птахом до ніг Терпилихи-Ропської під скорботну мелодію в оркестрі. Хто бачив Петрусенко в цій сцені, ніколи її не забу дуть. Кажуть, плакали не тільки глядачі, а й артисти, музиканти оркестри. Так, Петрусенко не грала Наталку, а переживала радощі й болі героїні, мов свої власні, абсолютно відки нувши думку, що це п’єса з початком і кінцем. У партію вона вклала весь свій акторський досвід, а пісні Наталки не співала — серце ними краяла. Зростала слава артистки, зростала й на серці три вога. Масові арешти національної інтелігенції, діячів, які співчували розвиткові української культури, нездорова атмосфера в театрі — все це неґативно позначалося на самопочутті співачки. Довіритись могла лише Михайлові Донцеві та Панасові Саксаганському. Та ось 29 серпня 1937 року пустив собі й дружині кулю в лоба голова Раднаркому Панас Любченко, який підтримував і всіляко оберігав від ударів Михайла Донця і Оксану Петрусенко. Деякі артисти, озлоблені величезним успіхом співачки, тепер чекали свого вознесіння. ” Ну що, доспівалася?” — кидали їй у вічі, бо бачили її в авті Любченка (якщо в Оксани Петрусенко була нагальна справа до голови Наркому, він не дозволяв їй вистоювати в чергах, а надсилав авто і приймав артистку). Мабуть, і доноси в НКВД строчили. Одне слово, Петрусенко почали викли кати на допити у справі Любченка, погрожували звіль нити з театру. І вона не витримала — повісилася на рушнику. Та смерть їй не судилася. Дивним дивом у Києві опинилася Анна Беґічева з Москви, яка 1935 року записувала співачку на платівки. Перед від’їздом її магні том потягло до Оксани. Зайшла до помешкання, запи тала Володю, де, мовляв, мама, той очима показав на кімнату. Вона до дверей, а звідти почувся здавлений хрип. Серце в Анни йойкнуло. Вскочила в кімнату й побачила жахну картину: Оксана висить на рушнику. Підставила миттю ближче стола, з якого артистка від штовхнулася й повисла, розрізала рушник, вхопила обважніле тіло руками... Слава Богу, Оксана була жива. Отямившись від нервового потрясіння, тої ж ночі обидві поїхали поїздом до Москви, відбулася зустріч із Вороши- ловим — все владналося. А чи надовго? 1939 року пронеслася нова хвиля арештів — і над Петрусенко знову нависла загроза. Аби якось вряту ватися, вступає кандидатом у члени партії, організовує бриґаду артистів і їде в Західню Україну, ’’визволяти братів і сестер з панського ярма піснею”. Звідки їй було тоді знати, що Червона армія принесла на Західню Укра їну неволю, арешти й репресії?! Вона вірила в катарсисну силу пісні, і нею й справді сіяла в серцях західняків- українців захват. Там і пронеслася чутка, що більшовики її та Михайла Донця спочатку нагородили, а потім роз стріляли. ’’Фальшивка”, як можна вже здогадатися, мала під собою реальну основу: досьє на Донця започатко вані 1937 року, а що сталося із співачкою — уже відомо. І фінал цієї ’’фальшивки” пророчий: Донця розстріляли 1941 року, Оксана пішла з життя при загадкових обста винах 15 липня 1940 року. 8 липня вона народила сина Олександра ( нині він — кандидат біологічних наук, мені — як брат). За два місяці до пологів і в лікарні нею опікувався професор- гінеколог Олександер Лур’є. Кілька разів йому пропо нували відрядження, але він не згоджувався — і поїхав 15 липня, саме в той день, коли розігралася трагедія. Він знав, що того дня співачку виписують з лікарні, вона почувалася нормально. Вранці син Володимир при ніс телеграму з Москви: Великий театр запрошував стати солісткою. Подругам своїм, які прийшли її навідати, — Ніні Скоробогатько і Олександрі Станіславовій, — ска зала: ”Я дістала телеграму з Великого, але України я ніколи не покину: вона мені дала славу й визнання, а до Москви їздитиму на гастролі” . О четвертій годині дня Михайло Донець своїм автом мав відвезти Оксану із синочком до заміського будинку в Ірпені. А о другій з кімнати, в якій лежала співачка, почувся відчайний крик: ’’Рятуйте!” Лікарі до неї — кров, що пішла навально з горла, зачервонила подушку, про стирало. Оксана вже не дихала. Офіційна медична до відка зафіксувала — тромб підступив до серця, та версій про ту загадкову смерть ходить і понині багато. Якій вірити? А тій, що не природною смертю пішла Оксана з життя. Це був удар по національній культурі в саме серце. Провести Оксану Петрусенко на Байкове кладовище 17 липня вийшов увесь Київ. І плакав увесь Київ. Ні, плакала вся Україна за своєю співучою дочкою. І зву чали віщі рядки Павла Тичини з поезії ’’Пам’яті Оксани Петрусенко”: Й народ, яким жила ти, — вічна сила — Носитиме твій образ на руках! Що смерть? Сьогодні хай скосила, Але не скосить у віках!.. Співала ж дзвінко, дужо, незрівнянно! А голос був — із щирого срібла! Ой рано, рано, дуже рано, Оксано, ти від нас пішла... Збігли десятиліття, а голос Оксани не перестає хви лювати. Я щасливий, що ця геніяльна співачка освятила й моє життя, стала моєю творчою долею і духовною музою. Про неї видав чотири книжки, а п’ята, над якою вже не буде цензурного насилля й партійного тиску, — ще попереду. І гордий я, що явив цю співачку народові у всій величі й трагедії її могутнього таланту. Однак ще й зробити багато треба: душу генія збагнути — надсклад не творче завдання.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
