Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
І взагалі, вона мала якийсь надзвичайний дар влада рювати над авдиторією: вийде, стане, усміхнеться — і публіка шаленіє. А вже як заспіває ”Ой не світи, міся ченьку”, ’’Там, де Ятрань круто в’ється”, "Зелененький барвіночку”, ”Ой вербо, вербо”, ’’Гандзя”, ’’Спать мені не хочеться” — публіку обіймає захват, екстаз: вкупі з нею вона сумує, радіє від повноти щастя й залишає залю з жагою до життя й активної діяльности. Одне слово, Оксана Петрусенко була народжена для щастя, кохання, добротворчости. Спів для неї був такою ж потребою, як для людини повітря. Та не зазнала вона того щастя, кохання, коротке її життя-спалах було драматичним, почасти на грані трагедії. І з життя пішла в зеніті слави й визнання, розквіту унікального обдару вання, лишивши по собі в недосконалому грамофонному записі 30-их років десяток народних пісень, кілька арій з ’’Наталки Полтавки” та ’’Запорожця за Дунаєм”. Ото і все, що маємо. Та й та невеличка спадщина, до якої спраглими вустами припадають мільйонні її шануваль ники, ще й досі повністю не відреставрована й не пере ведена в грамофонний запис. Такі ми — ще непам’ятні! Втім, не ми, а ті чиновники, які сиділи сидьма й нині сидять на культурі! Народилася Оксана в селі Балаклії Харківської гу бернії (тепер це районний центр Харківської области, тут організований палким шанувальником співачки Іва ном Шкуматом музей її імени) 18 лютого 1900 року в убогій селянській родині. Батько помер, коли дитині було півтора року. Мати' забрала доньку й переїхала з нею жити до Балаклави, тоді окраїни Севастополя. Тут і збігли її дитинство і юність. Тут уперше почула україн ські і російські народні пісні. Тут закінчила прогімназію, співала в церковному хорі, тими своїми горе-підробіт- ками допомагала матері. Тут у чотирнадцять літ розпо чала самостійне життя робітниці взуттєвої фабрики. Тут вступила до народного хору, керованого Георгієм Зага лом, в якому невдовзі виконувала сольові точки. Тут уперше побачила вистави мандрівної української музич но-драматичної трупи під орудою Степана Глазуненка і загорілася палким бажанням стати артисткою. Глибокої осени 1918 року Оксана Петрусенко опи нилася в Херсоні — її зараховують артисткою профе сіонального українського театру, очолюваного режисе ром Іваном Сагатовським. Зірками в ньому були Кате рина Лучицька, Валентина Варецька, Юрій Шумський. Театрального мистецтва Оксану навчали Катерина Лу чицька, вокального — Петро Бойченко, дириґент, музич ний керівник театру. Він захопився талановитою учени цею й буквально змусив її стати дружиною. Цей шлюб хоч тривав і недовго, але завдав багато прикрощів чарів ній співачці. На початку 1919 року Оксана Петрусенко вже актив но ввійшла в репертуар і прекрасно грала Одарку, На талку, Катерину в однойменній опері Аркаса і всі співочі дівочі ролі в п’єсах Кропивницького, Старицького, Кар- пенка-Карого. Херсонці закохалися в диво-голос юної артистки й не пропускали жодної вистави з її участю. 1920 року на гастролі до театру приїхав Панас Сакса- ганський і з пієтетом поставився до співочого таланту молодої артистки, став її ’’хрещеним батьком” з театраль ного мистецтва. Він запросив її до Києва, познайомив її з геніяльною Марією Заньковецькою, котра буквально закохалася в Оксанин голос. Вони обоє посприяли тому, що Оксана восени 1923 року вступила до музично-драма- тичної школи імени Миколи Лисенка, брала лекції з вокалу в знаменитої Олени Муравйової, яка дала світові Івана Козловського, Зою Гайдай, Ларису Руденко, На талю Захарченко, Олександру Бишевську... Та недовго провчилася Оксана в Києві, на той час голодному-холод- ному місті. Причина не тільки в тому, що сутужно було жити, а передусім у тому, що палко закохалася в сту дента Методія Самелюту-Барила, готувалася стати ма тір’ю, хоча він заборонив їй народжувати — і вона виїжджає з Києва. Розпочинається мандрівне життя співачки в укра їнських музично-драматичних трупах Івана Сагатовсько- го, Дмитра Гайдамаки, Прохора Коваленка, Василя Кра- сенка, Владислава Силича... Всюди вона бажана, всюди завдяки їй матеріяльний успіх — і директори театрів навперебій змагалися за неї. Чарівний голос Оксани під- куплював слухачів міст України, Орла, Тули, Курська, Астрахані, Нижнього Новгорода, Саратова, Глядачі, які ніколи не чули про театр, наслухавшись про легендар ний голос Оксани Петрусенко, йшли на її вистави. А вона виступала в ролях Одарки і Оксани в ’’Запорожці за Дунаєм” Гулака-Артемовського, Наталки в ’’Наталці Полтавці” Котляревського, Уляни в ’’Сватанні на Гонча- рівці” Квітки-Основ’яненка, циганки Ази в ’’Циганці Азі" Старицького, Катерини, Гальки в однойменних операх Аркаса, Монюшка, Купини, Сільви в оперетах "Чорно морці” Лисенка, ’’Сільва” Кальмана. В нелегких умовах доводилося працювати Оксані Петрусенко в ті важкі 20-ті роки. Театри були часто діряві, вітри в них дули з усіх боків, вони взимку не отоплювалися, стіни бралися памороззю. Чи не в якомусь такому театрі Оксана простудилася й захворіла на практично невиліковну закриту форму туберкульози легень? А легені для співака — це повітря для співу, як серце, що рухає кровоносну систему. Артистка і цей бар’єр подолала: знали лише одиниці про її недугу, що, зрештою, позначилася на дітях. 1925 року, пройнята бажанням прислужитися націо нальній культурі, Петрусенко приїхала до тодішньої сто лиці України Харкова, прекрасно проспівала перед комі сією оперного театру, але коли головний дириґент у пориві ’’ніжности” схопив її за підборіддя й тим хотів висловити своє захоплення від її співу, вона рвучко від штовхнула його від себе. Розлючений дириґент вигук нув: "Ви не витримали іспиту!” — і вона з немовлям на руках, як та Шевченкова Катерина, знову повернулася в одну з мандрівних труп. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
