Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Донець, ’’Український Шаляпін”, розстріляний енкаве- дистами 10 липня 1941 року (цю нову дату смерти видат ного співака подаю вперше на підставі скрупульозних досліджень останніх днів життя артиста — М. К.). Ось як згадує цей дивовижний, унікальний у своєму роді дует артистка Наталя Захарченко: ’’Оксана Петрусенко і Михайло Донець у ’Запорожці’ — це сама героїка, сама стихія, саме життя. Вони не грали, не співали, вони — жили на сцені. Все в них було природно: і коли Одарка, пойнята ревнощами, дорікала Іванові та скаржилася на своє тяжке життя, і коли Карась вирішив пожартувати з жінкою, налякавши її тим, що мовляв, ’на туркенях оже нюся’, і Одарка-Петрусенко щиросердно вірила йому. Але цей побутовізм не приглушував головного у вико навців — патріотичної струнки, яка з особливою силою виявилась у фіналі опери. Словами ’Україно, рідний краю, серцем я тебе бажаю’ Оксана Петрусенко звору шувала залю. Скільки пристрасті було в голосі, скільки жаги, скільки сили, що, здавалося, сам переживаєш роз луку з рідною землею, сам радієш скорій зустрічі з нею. Словом, і дивитися, і слухати обох — це була радість: щирі й безпосередні вони були в житті, такі ж і в ’Запо рожці’”. На жаль, від цього дуету в грамофонному записі, а отже, й для вічности, залишилися тільки пісня Одарки (у фортепіянному супроводі, із симфонічним — розмаг нічено!), дует Оксани і Андрія (Андрій — Іван Шведов, тому цей дует лише нещодавно вперше в радіо зазвучав у моїй радіопередачі про Івана Шведова, якого вважали ворогом радянської України й тому довоєнних платівок з його голосом не допускали в етер) та дві арії Карася — ’’Тепер я турок, не козак” і ” Ой щось дуже загулявся”. Здобувала блискучі перемоги Оксана Петрусенко в партії Аїди, Тоски, Лізи, Ярославни, Купави, а тим часом 1935 року летить лист до подруги херсонської юности Валентини Варецької: ’’Мене хочуть шльопнути, але дуже завелика я в очах суспільности...” Ось так! Новий тріюмф співачки на сцені столичної опери — Наталка Полтавка, якою вона й знесмертила своє ім’я. Кращої виконавиці цієї партії українська оперна сцена не знає. І коли з’явиться подібна їй? Та чи й треба? Гарно сказав з цього приводу Іван Козловський, наш великий українець: ’’Оксана Петрусенко була одна і неповторна!" Уперше свою геніяльну Наталку в опері Лисенка в редакції Йориша артистка проявила на прем’єрі опери 28 лютого 1936 року, вдруге-втретє — на сцені Вели кого театру 14 березня того ж року під час першої декади українського мистецтва й літератури в Москві. Після вистави Петрусенко стала знаменитістю. Припіднімімо завісу тих далеких літ і поновімо в пам’яті сцену, в якій артистка приголомшила всіх глиби ною страждань своєї героїні. У хату до Терпилихи — Олександри Ропської захо дить виборний — Михайло Донець, сват від возного — Георгія Манька. Тільки тепер Наталка — Петрусенко усві домлює весь трагізм свого становища: відчаєві дівчини немає кінця. З вуст її зриваються слова: ” Не минула мене лиха година...” Відтак Наталка заламує руки, падає на коліна й виливає свій біль — крик душі: ’’Боже, коли вже воля твоя єсть, щоб я була за возним, то викинь любов до Петра з мого серця й наверни душу мою до возного. Без цього чуда я пропаду навіки” . Настає тяжка павза. І ледь, на тремоло, в оркестрі вихоплюється пристрасна жагуча мелодія. Вона на ростає, наростає — це вступ до арії. Наталка — Петру сенко встає, випростовується, як струна, й починає спі вати "Чого вода каламутна, чи не хвиля збила?” Ні, то не спів, то — ридання, страждання дівочої душі. Голос артистки ллється тривожно, прозоро, чисто. Кульмінація психологічних переживань героїні — фінальні слова пісні: Спіши, милий, рятуй мене од лютой напасти, За нелюбом коли буду, т о мушу пропасти. Артистка наголошує на кожнім слові, а особливо довго затримує звук на фразі ’’коли” при повторному виконанні останнього рядка. Це ’’коли” звучить як фатум, як мука, крає серця слухачів, щоб потім відчаєм розря дитися на фразі ’’пропасти” , вимовленій-проспіваній про тяжно й трагічно. По тому Наталка з відчаєм кидається до вікна, при падає до шибки: можливо, з’явиться якимось чудом Петро і врятує від загибелі. Та милого немає. Вражений виборний-Донець, заручившись Наталчи- ною згодою на сватання з возним, збирається йти. Він промацує очима хату й говорить звичайне: ’’Прощайте!” Раптом його погляд зупиняється й затримується на хат ній обставі — ніби вперше він бачить усе її убозтво і свою невдячну ролю в цьому сватанні. І після того вже із зідханням і співчуттям повторює: ’’Прощайте!” І востан нє, вже відчиняючи двері, збагнувши усю безвихідь становища господарів, він уже з відчаєм, з докором власній совісті, з непідробним співчуттям проговорює на піяно: ’’Прощайте!” Не шукаймо цих ремарок ні в п’єсі Котляревського, ні в опері Лисенка в редакції Володимира Йориша. То Донцеві імпровізації. Але які вони суттєві, доречні й на місці! Тим часом до хати заходять дружки, садовлять На талку на вкритий кожухом стільчик. Дивлячись на без таланну подругу, дівчата переймаються її відчаєм і, замість веселої, заводять сумну обрядову пісню й почи нають одягати її у весільне вбрання. Наталка вся кам’яніє, стає схожою на мармурову статую. Лише рясні гарячі сльози скочуються по зблід лому обличчю. Скільки розпачу в її великих синіх очах! Скільки невимовного страждання! Та ось з’являються прислані возним музики, почи нають награвати козачка. Дружки веселішають: одні танцюють, інші — підспівують. І раптом на тлі цих стихійних і трохи нарочито Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
