Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
29 травня минув рік, як відійшла у вічність моя приятелька Надя з Лозин- ських Данилюк. Наша друж ба почалася з дитячих років у місті Ходорові. Батько Надійки був урядником в цукроварні. Надя була старша від мене і моя мама наказувала мені слухати її. Коли я бігла далеко, Надійка пока зувала, як далеко можу бути від її хати: "Тут, коло наших сходів, буде добре бавитися” . Це ’’тут” я добре пригадую собі, бо Надя любила бути ’’вдома” . Найкраще почувала себе у своїй хаті, прибраній чудовими вишивками. У Ходорові ми ходили до "Р ідної Ш коли” , виступали на шкільних кон цертах, у виставах або на "ф естинах” . Машеруючи на шкільній площі, співали "Нехай знають всі довкола, що нас вчи ла ’Рідна Ш кола’” . Потім Надя вчилася у гімназії Се стер Василіянок у Львові. Під час ра дянської окупації ми вчилися в деся тирічці в Ходорові. Коли прийшли німці, Надя, закінчивши школу, працювала в українському допомоговому комітеті у Львові. У 1944 році почалася наша ман дрівка на Захід і ми з Надею роз лучилися. У Баварії, в місті Л яндсгуті я зустріла Надю, що приїхала з родичами і братом. Тут Надя вчила мене виши вати низинкою , яворівкою і гладдю, бо в тому вона була мисткинею. Після приїзду до Н ью -Й орку ми кожної неділі зустрічалися коло церкви св. Юра, а згодом я була запрошена на весілля Наді. З Євгеном Данилюком я познайомилася у М юнхені і була рада, що він буде чоловіком Наді, бо знала його добру і веселу вдачу. ПОСМЕРТНІ ЗГАДКИ Прийшов на світ перший син Не- стор, потім Адріян. Данипю ки купили хату і ми рідш е зустрічалися. Минули роки і раптом страшна вістка: Євген помер на атак серця. Я прийш ла на Панахиду і не могла стри мати сльози, коли побачила Надю. Вона клячала коло голови чоловіка, що спочивала на чудовій вишиваній подушці. Почалося життя вдови, смуток і труднощ і, які Надя поборювала зав дяки родичам і братові Любкові. Сини росли, добре вчилися. Надя працювала в адміністрації СУА. Сини закінчили студії, молодший одружився. А за кілька тиж нів повідомила мене, що лікарі підтвердили в неї тяжку невиліковну недугу. Я пригадала собі, що недавно Надя читала мені теле фоном свій заповіт. В ньому було сказано, що вона бажає, щоб на до мовину положили три рожі — жодних вінків. І щоб сини не забували вуйка Любка, як її не буде. Ми часто розмовляли телефоном. Надя була спокійна, але час від часу повторювала: "Так Бог хоче” . Останній раз я була в неї перед Великоднем. Вона часто пила воду, уста її були опухлі і спалені від ліків. Ми довго гов о ри л и , згад ували д и тяч і роки. "Пам’ятаєш, як ми всі були вліті в Ямні, в Дорі. Я з татом від’їжджала додому, а ти з мамою нас проводжала? — запи тала Надя. — Ми дивилися у вікно ва гона, поїзд помалу набирав швидкість. Ти бігла і плакала: ’Вуйку Іваню, затри май поїзд, хай віддасть Надійку’” . Я обняла і поцілувала Надю, бо відчула, що бачу її востаннє. Коли прийш ла додому, подумала, як дуже я хотіла б, щоб поїзд життя ще на ко роткий час зупинився і ’’віддав Надій ку” . Та дарма! Якщо йому призначено везти когось туди, звідки нема пово роту, він зупинок не має! Залишається добра пам’ять! Н. Н. 86-ий Відділ СУА в Нью-Джерзі зі смутком сприйняв вістку про відхід у вічність 28 лю того 1995 р. довголітньої членки Зеновії Приймак-Пітьо. Ж иттєва дорога Зеновії не була легкою . Народилася вона 17 серпня 1925 р. у Стрию , де батько Михайло був учителем. В 1934 році померла її мати, осиротивш и дві доньки. Воєнна хуртовина розбила родину. В 1940 році більшовики замордували сестру Дарію, а в 1944 р. Зеновія була змушена з батьком виїхати до Німеччини, щоб рятувати своє життя. Там вони тяжко працювали на фабриці. Дальша доля не була лагідною , бо батько захворів на запалення легенів і залишив Зеновію круглою сиротою в чужій країні. Пово єнний час тяжко відбився на українцях, яких більшовики насильно вивозили до Росії. Щ об рятувати молоду людину, опікунка Зеновії постаралася про відпо відні документи на прізвище Софії Віль- нєвської і забрала її зі собою до міста Тарнова у Польщі. У Тарнові Зеновія працювала в аптеці техніком. Там запіз нала свого друга життя Ореста Пітя і в 1960 р. вони одруж илися. М олоде подружжя замешкало у місті Катовице, де народився їхній син Володимир. Ж иттєва мандрівка родини Пітів дозволила їм зупинитися в СШ А, де від 1967 року проживали постійно в Н ью арку, Нью-Д жерзі. Там Зеновія відразу включилася в громадське жит тя і вступила до Союзу Українок Аме рики. Бл. п. Зеновія залишила у глибо кому смутку чоловіка Ореста та сина Володимира з родиною. Прощай, до рога союзянко! Марія Полянська, пресова референгка 86-го В ідділу СУА. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
