Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
29 травня минув рік, як відійшла у вічність моя приятелька Надя з Лозин- ських Данилюк. Наша друж ба почалася з дитячих років у місті Ходорові. Батько Надійки був урядником в цукроварні. Надя була старша від мене і моя мама наказувала мені слухати її. Коли я бігла далеко, Надійка пока зувала, як далеко можу бути від її хати: "Тут, коло наших сходів, буде добре бавитися” . Це ’’тут” я добре пригадую собі, бо Надя любила бути ’’вдома” . Найкраще почувала себе у своїй хаті, прибраній чудовими вишивками. У Ходорові ми ходили до "Р ідної Ш коли” , виступали на шкільних кон цертах, у виставах або на "ф естинах” . Машеруючи на шкільній площі, співали "Нехай знають всі довкола, що нас вчи ла ’Рідна Ш кола’” . Потім Надя вчилася у гімназії Се стер Василіянок у Львові. Під час ра дянської окупації ми вчилися в деся тирічці в Ходорові. Коли прийшли німці, Надя, закінчивши школу, працювала в українському допомоговому комітеті у Львові. У 1944 році почалася наша ман дрівка на Захід і ми з Надею роз лучилися. У Баварії, в місті Л яндсгуті я зустріла Надю, що приїхала з родичами і братом. Тут Надя вчила мене виши вати низинкою , яворівкою і гладдю, бо в тому вона була мисткинею. Після приїзду до Н ью -Й орку ми кожної неділі зустрічалися коло церкви св. Юра, а згодом я була запрошена на весілля Наді. З Євгеном Данилюком я познайомилася у М юнхені і була рада, що він буде чоловіком Наді, бо знала його добру і веселу вдачу. ПОСМЕРТНІ ЗГАДКИ Прийшов на світ перший син Не- стор, потім Адріян. Данипю ки купили хату і ми рідш е зустрічалися. Минули роки і раптом страшна вістка: Євген помер на атак серця. Я прийш ла на Панахиду і не могла стри мати сльози, коли побачила Надю. Вона клячала коло голови чоловіка, що спочивала на чудовій вишиваній подушці. Почалося життя вдови, смуток і труднощ і, які Надя поборювала зав дяки родичам і братові Любкові. Сини росли, добре вчилися. Надя працювала в адміністрації СУА. Сини закінчили студії, молодший одружився. А за кілька тиж нів повідомила мене, що лікарі підтвердили в неї тяжку невиліковну недугу. Я пригадала собі, що недавно Надя читала мені теле фоном свій заповіт. В ньому було сказано, що вона бажає, щоб на до мовину положили три рожі — жодних вінків. І щоб сини не забували вуйка Любка, як її не буде. Ми часто розмовляли телефоном. Надя була спокійна, але час від часу повторювала: "Так Бог хоче” . Останній раз я була в неї перед Великоднем. Вона часто пила воду, уста її були опухлі і спалені від ліків. Ми довго гов о ри л и , згад ували д и тяч і роки. "Пам’ятаєш, як ми всі були вліті в Ямні, в Дорі. Я з татом від’їжджала додому, а ти з мамою нас проводжала? — запи тала Надя. — Ми дивилися у вікно ва гона, поїзд помалу набирав швидкість. Ти бігла і плакала: ’Вуйку Іваню, затри май поїзд, хай віддасть Надійку’” . Я обняла і поцілувала Надю, бо відчула, що бачу її востаннє. Коли прийш ла додому, подумала, як дуже я хотіла б, щоб поїзд життя ще на ко роткий час зупинився і ’’віддав Надій ку” . Та дарма! Якщо йому призначено везти когось туди, звідки нема пово роту, він зупинок не має! Залишається добра пам’ять! Н. Н. 86-ий Відділ СУА в Нью-Джерзі зі смутком сприйняв вістку про відхід у вічність 28 лю того 1995 р. довголітньої членки Зеновії Приймак-Пітьо. Ж иттєва дорога Зеновії не була легкою . Народилася вона 17 серпня 1925 р. у Стрию , де батько Михайло був учителем. В 1934 році померла її мати, осиротивш и дві доньки. Воєнна хуртовина розбила родину. В 1940 році більшовики замордували сестру Дарію, а в 1944 р. Зеновія була змушена з батьком виїхати до Німеччини, щоб рятувати своє життя. Там вони тяжко працювали на фабриці. Дальша доля не була лагідною , бо батько захворів на запалення легенів і залишив Зеновію круглою сиротою в чужій країні. Пово єнний час тяжко відбився на українцях, яких більшовики насильно вивозили до Росії. Щ об рятувати молоду людину, опікунка Зеновії постаралася про відпо відні документи на прізвище Софії Віль- нєвської і забрала її зі собою до міста Тарнова у Польщі. У Тарнові Зеновія працювала в аптеці техніком. Там запіз нала свого друга життя Ореста Пітя і в 1960 р. вони одруж илися. М олоде подружжя замешкало у місті Катовице, де народився їхній син Володимир. Ж иттєва мандрівка родини Пітів дозволила їм зупинитися в СШ А, де від 1967 року проживали постійно в Н ью арку, Нью-Д жерзі. Там Зеновія відразу включилася в громадське жит тя і вступила до Союзу Українок Аме рики. Бл. п. Зеновія залишила у глибо кому смутку чоловіка Ореста та сина Володимира з родиною. Прощай, до рога союзянко! Марія Полянська, пресова референгка 86-го В ідділу СУА. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
