Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Урочисте відкриття конгресу в оперному театрі підкреслило, як далеко вгору просочилися держав но-творчі елементи — це був конгрес не тільки укра їністів, але й українців. Виглядало, що за символікою йде і зміст. Концерт — концертом, про нього прочитайте у "Свободі”. Але концерт знімало телебачення, а за кінчився він не ’’Молитвою” Лисенка, як писали у програмі, а виконанням Симфонічною оркестрою оперного театру, його хором та хором Верйовки ці лого ”Ще не вмерла”. На сцені появився синьо-жов тий прапор у руках козаків, а на другий день такі ж прапори повівали на музеї Леніна. Виконання гимну ”Ще не вмерла” було запляноване, але "засекрече не” до самого кінця. Прапори на музеї Леніна з’яви лися, і хоч директор музею бігав розгублено і хотів, щоб їх зняли, прапори майоріли весь соняшний день — їх незручно було звивати силою. А бандурист у вестибюлі на тлі виставки мистецьких праць про те рор на Україні співав, що "Не пора москалеві й ляхо ві служить”. Йому помагали селянки, які не попали на святочний концерт. ’’Американці” — чи, як нас величали, ’’діяспора” — ґрунтовно змінили форми нарад. Ми привикли до великих, але неформальних зібрань, до дискусій, до того, що уникаємо формальностей у нарадах та звертаннях до себе, до спілкування, — ну і ми тіши мося увагою преси та всіх засобів зв’язку. (Як же нам жити тепер без лісу мікрофонів, без того, щоб на вулиці нас затримували з коментарем про вчо рашню програму, про те, що ми говорили і як ми ви глядали!? Як же входити в поїзд, не згадавши за гального голосного "Пані Марто, Ви саме тепер го ворите у радіо!”? Як вернутися до тиші робочого стола та звичайної студентської авдиторії, коли нам у вухах звучать піднесені запити скупчених студен тів!). Як швидко та Україна змінилася! Дай Боже, щоб живчик їй знову не протяли. У мене знайомі та друзі у Києві, і знайомі, які опинилися серед друзів, і колеґи, з якими ще у 1980- ті роки ми не могли собі уявити такого зібрання, як у Києві, навіть під час найбільш фантастичних диску сій. Під руки з Дмитром Павличком і Іваном Драчем (як треба було боротися, щоб пробити їм шлях в американські університети і навіть наші власні на родні доми) прямуємо до будинку Центральної Ради — так вже називають тепер цей будинок — на прий няття з нагоди відкриття конгресу. Для всіх немає місця — та скільки тут знайомих лиць! А десять ро ків тому, вдягнувшися у чорне, темними вулицями з тими самими особами я йшла до тієї ж опери з її ро сійськомовною публікою на Реквієм — неписаною Панахидою за жертви терору. І тої погідної ночі, у сяйві місяця, за кожним з нас стояли тіні тих, хто згинув передчасно. У кожного немовби німб, і час від часу сльози на очах. Праця конгресу, яка посилювалася конкретними плянами спільних досліджень та спільних видань, продовжувалася вечорами. У домі Науковця засідав Рух, і ті з нас зі суспільно-громадськими зацікавлен нями радо приймали запрошення виступити з допо відями та брати участь у дискусіях. Студенти коор динували організування вечорів, однак участи в дис кусіях не брали. Але панове радо слухали про те, що громадські організації, серед них жіночі, проносили ідеї державности і навіть форми громадського суве ренітету у часи, коли нелегко було Україні про існувати. А тепер позитивно вражає те, що помірко вані сили на Україні співпрацюють. Навіть ’’Радян ська жінка" на своє 70-ліття почала думати не тільки про зміну назви, але й змісту і нарешті поцікавилася історією української жінки (побачимо, що вийде з ін терв’ю)! До жінок Руху та Київської громади я вже мала приємність говорити. Тепер Союз Українок, "Грома да”, Сестрицтво при Автокефальній Церкві та Това риство ’’Берегиня” зібрали у робочий день коло дві сті жінок і декілька чоловіків, щоб обговорити по требу створення такої Ради Жінок України, яка б знову увійшла до Міжнародної Ради Жінок. Присут ні, серед яких також були київські єврейки та вір менки, зробили пляни на скликання ширшого засі дання, щоб створити Раду, яка об’єднувала б жіноц тво України. Телебачення спопуляризувало нашу участь у МАУ. Особливо популярною є тригодинна місячна програма, яку провадять Іван Дзюба та Людмила Лисенко. Це "знімана на живо” розмова культурних діячів у відтвореній світлиці Лесі Українки — нама гання усучаснити її вечори, т.зв. Плеяди. Теми — сьогодення, які тим разом включали жінок, і маса питань з усіх частин України, які слухачі задають те лефонічно під час передачі. У нашій плеяді брали участь Юрій Шевельов, Омелян Пріцак, який став першим закордонним членом Академії Наук України, Богдан Нагайло, директор українського відділу ’’Ра діо Свобода”, Петро Потічний, Лариса Онишкевич, Орися Пилишенко, яка саме закінчила Першу літню школу українознавства в Києві, Леонід Рудницький, Орест Субтельний, Богдан Рубчак та я. Від того часу прохожі у різних містах України затримували мене з коментарями про цю програму, звичайно вислов люючи свою вдячність за те, що ми приїхали. Мені ще часто доводилося слухати слова подяки від жінок за те, що не забуваємо про їхні турботи і що доказуємо належну гідність. Контакт науковця зі світом — наявний доказ, що у науковця є читач, слухач, що його — її — досвід може комусь пригодитися. Це оправдує години, ро ки самітньої праці, це окрилює думку, опромінює світ. На Україні твориться історія. Творилася вона у Львові в неділю 2 вересня, коли на площу перед оперним театром вийшло сто тисяч людей, які ви ступали проти нового союзного договору, за те, щоб республіки підписували одна з одною окремі дого вори. Я знову попала в центр дії, серед вибраних де путатів та представників громади, кожен з яких го- 6 ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, ГРУДЕНЬ 1990 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
