Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
МАРТА БОГАЧЕВСЬКА-ХОМ’ЯК Емблема Конґресу. Київ 1990 р. Володимир Юрчишин. Congresional emblem. Kiev, 1990. Wolodymyr Jurchyshyn. ПЕРШИЙ КОНГРЕС МІЖНАРОДНОЇ АСОЦІАЦІЇ УКРАЇНІСТІВ Ще не так давно ми писали листи про Україну, а тепер пишемо листи з України. Наша преса в США кишить не тільки новинами про життя на Україні, але й описами туристів про Україну. Наша читачка та принагідний читач (а так хотілося б, щоб було їх більше) похитують головою: чому друкувати статтю про Перший конґрес Міжнародної А с о ц іа ц ії Україні стів, який відбувся в Києві 27 серпня — 2 вересня цього року, саме у журналі Союзу Українок Амери ки? Навіть у нас поєднання жінок та науки не аж таке дуже природне, а на Україні і поготів. У тому то і справа. Треба, щоб це поєднання було нормальним явищем: треба, щоб участь жінок у науковому житті була звичним фактом, а не винятком, щоб тематика наукових зацікавлень також віддзеркалювала життя жінок. Цього не буде без нашої участи, бо радянська система досі не зуміла — і навряд чи хотіла — змага ти до повної рівноправности жінок. Активна участь у нарадах МАУ таких жінок як Марта Тарнавська, Ма р’яна Рубчак, Наталя Пилип’юк, Наталка Кононенко, Мирослава Томоруґ-Знаєнко, Стелла Гринюк, Ася Гумецька, Лариса Онишкевич, Анна Процик, Патри ція Кеннеді-Ґрімстед, Оля Андрієвська показує, що жінки також зуміли викарбувати собі місце в науці. Але нас мало — і ще менше нас на Україні. І на Україні жінки, перевантажені працею в хаті і поза нею, не надто визнані в науці і в громадському жит ті. Роман Шпорлюк, директор Східньоевропейсько- го Дослідного Центру при Мишиґенському універси теті, зауважив, що у дворядовій президії, яка засіла в оперному театрі, а на завтрішній день у музеї Леніна, не було ані одної жінки. Не було їх серед доповіда чів пленарної сесії на початку конґресу: на закритті була одна. Само по собі це не суттєве — суттєвим, одначе, є те, що тематика, пов’язана з участю жінок у розвитку України, була слабо-слабенько представ лена. Моя доповідь про Союз Українок у Галичині викликала не тільки зацікавлення переповненої залі, вестибюлю та коридору, але й здивування: як можна так ґрунтовно і серйозно опрацювати тему, як мож на так вдало включити працю Союзу у контекст ці лої історії розвитку Галичини і намагань нав’язати зацікавлення зовнішнього світу долею України, як можна так живо просто говорити, не читаючи тексту, і — що найбільше мене боліло, хоч ці коментарі не приходили від науковців, які вже знали мене, а тільки від тих, які знали мою працю — як може жінка з серйозним науковим стажем виглядати так, як ми виглядаємо? Бачите тепер, чому треба про це пи сати у ’’Нашому Житті”? Читайте далі! Міжнародну А с о ц іа ц ію Україністів створено за ледве рік тому, а на з’їзд прибуло коло тисячі учас ників, і друга тисяча — офіційних гостей. На концер ти і виставки не було навіть стоячих місць, а сесії, які були відкриті, були вщерть переповнені і в Академії Наук, і в університеті, і в Інституті філософії. Великі вивіски на всіх вулицях Києва вітали україністів світу і запрошували киян до участи у праці конґресу — із запросин користав кожний, хто міг. У Києві на будинку міської ради вже майорів си ньо-жовтий прапор (Олександер Мосюк, заступник голови Київської міської Ради народних депутатів, який повісив цей прапор, був на нарадах): під дер жавною радою представники Української Автоке фальної Церкви домагалися леґального визнання і повернення Софійського собору та церкви Миколи Набережного (у якій, до речі, відбувався один із кон цертів релігійної музики), відправи Української Гре- ко-Католицької Церкви оголошувано, і в музеї відбу лася виставка досі небачених праць. У вестибюлях будинків нарад підходили до учасників конґресу журналісти преси та радіо, урочистості знімало те лебачення, а без перерви ходили журналісти з апаратурою, знімаючи ті чи інші наради. На вулицях чути було більше українську мову, як будь-коли. ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, ГРУДЕНЬ 1990 5
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
