Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
чить, як часто там мовиться про дітей: ’’Хто не прий ме мене як дитина, — каже Христос, — той не ввійде до Царства Божого”, ’’Славмо Тебе, Отче, Господи неба і землі, що Ти втаїв се від мудрих і розумних і відкрив дітям”. Звідси можна виснувати, що діти є найкращою часткою кожного народу. Принаймні щодо нас, українців, то це воістину так і можна сміло довіри тися характеристиці, яку дають наші діти нашій нації. Чекаючи нині Різдва, дорогого усім нам свята, як же не сказати, що й воно, і Великдень, і Пресвятої Тройці — то передусім свята наших дітей. Саме вони наповнюють ті світлі празники сердечною чистотою і духовною радістю, якої вистачає і для нас, доро слих, і яка, мов надійна Божа запорука, передається від покоління до покоління. Вдячні, благоговійні спогади про дитинство, в якому були колядники зі звіздами, на Великдень — дивовижні писанки, а на Зелені Свята — замаєне се ло — один з домінуючих мотивів нашої національної поезії. Візьмемо Богдана-Ігоря Антонича: Сніг мені нагадує далеке свято, що має запах чоколяди та дитинства... Зорі — на тарілці хмар розсипала кутя, Місяць — на ялинці неба золотий горіх... Образна щедрість віршів Антонича, що робить його поетом світового значення, залишиться таємни цею, якщо ми будемо застосовувати щодо неї чисто літературні критерії. Але все прояснюється, коли ми згадаємо, що Антонич-поет походить з українського релігійного дитинства. Численні вірші і цикли мають назви, що прямо вказують на їх джерело: "Зелене Євангеліє”, ’’Різдво”, ’’Коляда”... Народився Бог на санях в лемківськім містечку Дуклі. Прийшли лемки у крисанях і принесли місяць круглий... Чи потрібні тут якісь логічні обґрунтування? Тешуть теслі з срібла сани, стелиться сніжиста путь, на тих санях в синь незнану Дитя Боже повезуть... Це сприймання світу українським поетом, укра їнською дитиню (справжні поети — завжди діти, на віть сторічні), сприймання настільки небуденне, що здається містичним. Лишень та містичність — най- природніша, найздоровіша, бо в ній корениться зв’я зок усього сущого, єднання людини з людиною, лю дини з Богом, травою і деревом, росою і снігом, пташкою і звірятком. Тому навіть коли Антоничів вірш називається просто "Зима”, від нього віє тією ж високою містичністю, релігійним патосом єдности буття, віє Різдвом: Кравці лисицям хутро шиють, вітри на бурю грізно трублять. 0 Боже, стережи в завію 1 людські, і звірячі кубла... Хтось, може, у моїх словах знайде перебільшен ня, одначе скажу так, як думаю: в тім, що шовініс тичній Москві за багато десятиріч катівської практи ки, відвертої і таємної, усе ж не вдалося вийняти ду шу з грудей українського народу — заслуга перед усім наших дітей. Бо коли ми, дорослі, й зберігали в хатніх стінах традиції святого вечора, то це було лег ше, ніж те, що з великою любов’ю і великим героїз мом робили діти. А вони, вірні посланці Вічної Прав ди, ходили білими селами, по коліна в снігах, в ніку дишньому взутті і вбранні, і над трагічним україн ським світом знову і знову здіймалася надія: Нова радість стала, Яка не бувала, Над вертепом звізда ясна На весь світ засіяла... їх переслідували спеціяльні загони ідеологічних посіпак, так званих "войовничих атеїстів”, відбирали звізди, записували прізвища, у школі ставили двійки з поведінки, штрафували батьків і священиків, але наступного Різдва діти робили те ж саме — те, що велів їм Бог. Було б неправдою сказати, що все ми на нині шній день зберегли. Надто підступний був ворог. Заглянути до виданих на початку сторіччя книжок про наші народні звичаї і порівняти з нинішнім станом речей — сумно стає. Безбожній більшовиць кій імперії великою мірою вдалося відчужити лю дину від Божого світу. Хто тепер, готуючи святу ве черю, перш ніж сідати за стіл, піде до пасіки, аби причастити Божими дарами бджілок (бджіл в Укра їні вигубили отрутохемікатами), у кошару до овець (вівці навіть на славній Гуцульщині — рідкість), у стайню до корови (корів у селах не тримають, бо колгоспи повідбирали усі сіножаті)? Хто пам’ятає слова прадавніх заклинань, зміст яких — все в тій же незглибній, спасенній єдності буття? Не сумуймо, одначе, що все так, а не інакше. Радіймо, що всупереч усім зловорожим силам ми є, що попри всі намагання сатанинської влади ми збе регли Бога в нашій душі, зберегли наше належання Божій Істині і Божій Красі, зберегли для дітей — отже, для майбутнього — це любе свято, Різдво Христове. Нова радість стала, Яка не бувала... Сьогодні і завжди, і во віки віків! 4 "НАШЕ ЖИТТЯ”, ГРУДЕНЬ 1990 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
