Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
МАРТА БОГАЧЕВСЬКА-ХОМ’ЯК Емблема Конґресу. Київ 1990 р. Володимир Юрчишин. Congresional emblem. Kiev, 1990. Wolodymyr Jurchyshyn. ПЕРШИЙ КОНГРЕС МІЖНАРОДНОЇ АСОЦІАЦІЇ УКРАЇНІСТІВ Ще не так давно ми писали листи про Україну, а тепер пишемо листи з України. Наша преса в США кишить не тільки новинами про життя на Україні, але й описами туристів про Україну. Наша читачка та принагідний читач (а так хотілося б, щоб було їх більше) похитують головою: чому друкувати статтю про Перший конґрес Міжнародної А с о ц іа ц ії Україні стів, який відбувся в Києві 27 серпня — 2 вересня цього року, саме у журналі Союзу Українок Амери ки? Навіть у нас поєднання жінок та науки не аж таке дуже природне, а на Україні і поготів. У тому то і справа. Треба, щоб це поєднання було нормальним явищем: треба, щоб участь жінок у науковому житті була звичним фактом, а не винятком, щоб тематика наукових зацікавлень також віддзеркалювала життя жінок. Цього не буде без нашої участи, бо радянська система досі не зуміла — і навряд чи хотіла — змага ти до повної рівноправности жінок. Активна участь у нарадах МАУ таких жінок як Марта Тарнавська, Ма р’яна Рубчак, Наталя Пилип’юк, Наталка Кононенко, Мирослава Томоруґ-Знаєнко, Стелла Гринюк, Ася Гумецька, Лариса Онишкевич, Анна Процик, Патри ція Кеннеді-Ґрімстед, Оля Андрієвська показує, що жінки також зуміли викарбувати собі місце в науці. Але нас мало — і ще менше нас на Україні. І на Україні жінки, перевантажені працею в хаті і поза нею, не надто визнані в науці і в громадському жит ті. Роман Шпорлюк, директор Східньоевропейсько- го Дослідного Центру при Мишиґенському універси теті, зауважив, що у дворядовій президії, яка засіла в оперному театрі, а на завтрішній день у музеї Леніна, не було ані одної жінки. Не було їх серед доповіда чів пленарної сесії на початку конґресу: на закритті була одна. Само по собі це не суттєве — суттєвим, одначе, є те, що тематика, пов’язана з участю жінок у розвитку України, була слабо-слабенько представ лена. Моя доповідь про Союз Українок у Галичині викликала не тільки зацікавлення переповненої залі, вестибюлю та коридору, але й здивування: як можна так ґрунтовно і серйозно опрацювати тему, як мож на так вдало включити працю Союзу у контекст ці лої історії розвитку Галичини і намагань нав’язати зацікавлення зовнішнього світу долею України, як можна так живо просто говорити, не читаючи тексту, і — що найбільше мене боліло, хоч ці коментарі не приходили від науковців, які вже знали мене, а тільки від тих, які знали мою працю — як може жінка з серйозним науковим стажем виглядати так, як ми виглядаємо? Бачите тепер, чому треба про це пи сати у ’’Нашому Житті”? Читайте далі! Міжнародну А с о ц іа ц ію Україністів створено за ледве рік тому, а на з’їзд прибуло коло тисячі учас ників, і друга тисяча — офіційних гостей. На концер ти і виставки не було навіть стоячих місць, а сесії, які були відкриті, були вщерть переповнені і в Академії Наук, і в університеті, і в Інституті філософії. Великі вивіски на всіх вулицях Києва вітали україністів світу і запрошували киян до участи у праці конґресу — із запросин користав кожний, хто міг. У Києві на будинку міської ради вже майорів си ньо-жовтий прапор (Олександер Мосюк, заступник голови Київської міської Ради народних депутатів, який повісив цей прапор, був на нарадах): під дер жавною радою представники Української Автоке фальної Церкви домагалися леґального визнання і повернення Софійського собору та церкви Миколи Набережного (у якій, до речі, відбувався один із кон цертів релігійної музики), відправи Української Гре- ко-Католицької Церкви оголошувано, і в музеї відбу лася виставка досі небачених праць. У вестибюлях будинків нарад підходили до учасників конґресу журналісти преси та радіо, урочистості знімало те лебачення, а без перерви ходили журналісти з апаратурою, знімаючи ті чи інші наради. На вулицях чути було більше українську мову, як будь-коли. ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, ГРУДЕНЬ 1990 5
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
