Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ІВАННА МАРТИНЮК-РІЧАРДСОН ВИХОВАННЯ МОЛОДІ Доповідь прочитана на панелі влаштованому Світовою Координаційною Виховною Радою на тему: "Сучасні про блеми шкільництва і виховання молоді”, в Торонто 2-го листопада 1985 р. Хочу порушити справи виховання української молоді в Америці та можливості довомовности в країнах нашого поселення беручи до уваги реальні обставини нашого сучасного життя і способи, якими можна осягнути наші цілі в діяспорі. Тому поста раюся представити стан нашої молоді й висловити свої думки, зауваги й пропозиції, які здебільшого виникали з моїх особистих переживань і обставин. Подам конкретні пропозиції, якими можна стримати п о в ну асиміляцію з панівною культурою. Коли гово римо про покоління іміґрантів Другої світової війни, то жертви асиміляції були й далі є численні. Це дуже тяжка тема до розроблення, бо немає простих і легких розв’язок. Я можу подати специ фічні поради щодо затримування двомовности в родині, але це не виріше ширшої проблеми збере ження двомовности на довшу мету. Часто ми шукаємо й висуваємо поодинокі причини асиміляції. Переглядаючи ’’Вісник” (вид. СКВУ, 1978), я прочитала статтю, в якій обвинува чувалося мішані подружжя як причину, чому молодь залишає українські середовища. В статті складалось вину на українську пресу і українські церкви, що рішучо й публічно не осудили мішаних подруж, покликаючись на Святе Письмо, яке каже, що це гріх. Такий погляд є само собою несприйнятний для нашого молодшого покоління. Мішані подружжя може приспішують асиміляцію, але вони не є оди ноким фактором. Є безліч подруж, в яких і чоловік і жінка українці, які однак свідомо не хочуть вчити своїх дітей української мови, бо уважають що це дітям обтяжить життя в Америці, і які самі винаро- довлюються і залишають українське суспільство. З другого боку, є такі, у яких національне почуття і гордість живуть, і вони, хоч мають мішане подружжя, відчувають потребу прислужитись українській громаді й народові. Я і мій чоловік, який не є української національности, маємо три доньки, і вони всі говорять по-українськи. Крім того, деякі найбільш віддані і найбільш працьовиті члени нашої громади є мішаного подружжя. Велетенським і складним завданням є плекати українську мову, історію, культуру, літературу, тра диції, танець і пісні в чужому оточенні. Щоб бути ус пішним в цім завданні, потрібно високого рівня зобо в’язання, спонуки й енерґії. Велика кількість сьогод нішніх молодих родин в своїй погоні осягнути вищий рівень в науці й в бажанні поліпшити своє життєве становище, є надмірно заняті щоденними обов’яз ками, і є переобтяжені. Це є дійсність, яку мусимо взяти до уваги. Мусимо зрозуміти, що від понеділка до п’ятниці наші діти є в американському світі та довкіллі. Майже всі їхні заняття відбуваються в англо-мовному середовищі. Навіть не згадую тут впливів телевізора й радіо. Дитина, яка чує англійську мову, постійно говорить нею починає думати й жити цією мовою. Після цілотижневої праці, родина чекає на суботу й неділю, бо вірить згідно зі суспільством, що це є дні відпочинку. В суботу не-українці беруть участь у зорганізованому спорті, в музичних пописах, в різних прогулянках тощо. Українська дитина мусить відмовитись від цих занять або знайти на них інший час. Через це часто виринає в родині конфлікт. В суботу українська дитина ходить до ’’Рідної Школи”, а опісля на сходини Пласту, СУМ-у, ОДУМ- у, чи інших молодечих організацій. Тому, що родини розпорошені по цілій метрополії, більшість доїж джає здалека й мусять майже цілий день перевести в українській околиці. Залишається неділя для від відування українських церков. Знов задля далекої ї’зди автом, деякі лише рідко виконують цей обов’я зок, а інші взагалі не приїжджають. Мало ентузіязму лишається, щоб пополудні ще раз вертатися і брати участь у заплянованих програмах, обідах, концертах чи святкуваннях. Ми знаємо, що завеликі вимоги на людський час і енерґію творять неспокій, напру ження, натиск, які часто доводять до гніву, сварки, а сварка зі свого боку спричиняє вичерпання сил. Якщо церква є близько, то членство затриму ється при ній. А як ні, то інші, не українські церкви ближче дому притягають їх, якщо в родині є потреби для релігійного вияву. Українська родина при кінці тижня є фізично й емоційно вичерпана, а від неї вимагається більшої посвяти часу, ніж від подібної родини на Україні. Чому я це все згадую? Для того, щоб одночасно виховувати нашу молодь і працювати з нашими ро динами, мусимо мати вирозуміння для їхнього становища. Щоб родина стала об’єднаною, розви валась і емоційно збагачувала кожного члена, вона потребує часу для себе, часу на спільний відпо чинок, спільні розмови й спільне дозвілля, коли члени можуть себе взаємно пізнати, поза межами самозрозумілих вимог. Наші діти потребують часу на дитячу забаву, в якій розвивається уява й твор чість думок. Розвага гоїть ум і тіло та відновлює дух до дальшої діяльности. Через вище подані обставини, як можна споді ватись збереження української ідентичности й мови? Можна користуватися певними засобами хоча 14 НАШЕ ЖИТТЯ”, СІЧЕНЬ 1986 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top