Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Наступні дві кімнати призначені на малювання водними фарбами і кредками. На стінах цих кімнат — повно малюнків, кожний підписаний, на кожному подано вік дітей, які їх робили. Деякі малюнки нічого не означають, цілковиті абстракти, на інших можна розпізнати різні форми чи предмети. Вік учнів від трьох років угору. У всіх цих кімнатах працюють діти над своїми задумами. Виходять черепахи, кобри, людські голо ви, дзбанки, горнятка і таке, що тяжко розпізнати що воно таке, але все це зветься ’’Art”. В підвалі є піч для випалювання кераміки. По серед цього всього ходить, радить і порядкує п. Оля. Знайомить мене зі своїми асистентами та інши ми вчителями. О п’ятій годині приходять батьки і забирають дітей, між якими напевно є майбутні малярі, скульп тори, графіки і декоратори. Ходжу і приглядаюсь всьому. Бачу Моллі, (чо мусь зразу відчуваю що це вона), знайомимось. Питання: Що спонукало вас почати таке діло? Моллі: ”2 6 y e a rs ago, I ju s t d id ”. Ми з чоловіком накупили фарб, кредок і паперу, і я почала вчити малювати людей, які самі не могли собі цього доз волити. П: Яка професія Вашого чоловіка? М: Він є вчителем прикладного мистецтва. П: В якому приміщенні Ви це почали? М: Одна церква відступила мені на це кімнату. Чомусь добре діло скоро помічають, і за деякий час мені призначено скромні фонди, але тільки на закуп матеріялів, а потім поступово все поширювалось і росло. Питаю п. Олю: Як Ви зустрілись з Моллі? Оля: Як я була ще на університеті, Моллі подзво нила до нашого професора і запитала, чи хтось мав би охоту помагати їй один день в тижні. Професор бажав, щоб студенти включались як добровольці у різні програми навчання на різних курсах, і я погоди лась. Але ми з Моллі відразу знайшли спільну мову у підході до мистецтва. Вона захопилась мною і запро понувала мені піти з нею спільним шляхом. Так пос тала ’’МолліОльга”. Крім цього я працювала асис тенткою в A lb rig h t K n o x G a lle ry і в багатьох інших проектах і програмах. П: Скільки днів Ви працюєте тут тепер? О: Чотири дні в тижні, а часом і більше. П: Яку допомогу Ви діставали від уряду? О: Дуже малу від повіту (каунті), потім від Youth Board, далі від New York State Council of the Arts і теж від деяких приватних фундацій. Закуп цього будинку здійснено пожертвами батьків, знайомих і приятелів, а ремонт, який був конечний, щоб одер жати дозвіл на провадження школи, допомагали зробити приватні фундації. П: Що спонукало Вас особисто, п. Олю, взятись за таке діло і аж до сьогодні віддавати свою працю і знання? О: Коли я ходила до школи, і вчителька давала нам всім робити одно і те саме, мене це дуже нудило. Я хотіла робити інакше, мати свій власний підхід і вияв. Тут ми даємо студентам змогу це робити хоч і дуже обережно, тільки питаннями напроваджуємо їх на правильний шлях не порушуючи їхнього індиві дуалізму. Коли вони подають прохання вступу до якоїсь малярської школи чи університету, ми допо магаємо їм зладити їжнє ’’портфоліо”, що є дуже потрібне і помітне, так що всі наші учні були дотепер прийняті. Крім того, я люблю працювати з людьми. Я не мала братів, ні сестер, я була завжди самітна. П: Чи праця тут не відриває Вас від особистого мистецького росту і не сповільнює ваш власний творчий шлях? У Вас тепер власна родина, ви аком- паніюєте хорові ’’Бурляки” і солістам, є головою 97- го Відділу СУА, співаєте в церковному хорі, малюєте афіші, програмки чи летючки, ніколи не відмовляєте помочі громаді. О: Я все люблю помагати. Мушу сказати, що це мій батько так мене навчив. Він все всім помагав. П: А Ваш чоловік? О: Він не є українцем, але він дуже захоплений українською культурою і українцями, які постави лись до нього дуже прихильно і тепло. П: Яка його професія? О: Він за фахом інженер-архітект, викладає на унівеситеті і має зрозуміння для мистецтва. Він дуже хоче, щоб наші діти ходили до школи українознавс тва та вивчили мову і пізнали культуру мого народу. П: Що Ви ще робите? О: Писанки. Це мене страшенно захоплює, вони для мене як маленькі малюнки. Під час нашої розмови, поволі, приміщення по рожніє. Учні розходяться. Виходимо на другий по верх. Тут фото-студіо і студіо для старших учнів. Іще вище поодинокі кутки різних талановитих ко- лишних учнів. У них різні долі, різні шляхи, різні стилі та техніки їхніх мистецьких шукань, але вони часом повертаються сюди набрати наснаги, погово рити зі своїми вчительками, а головне справжніми приятельками. Мою увагу притягає картина китайського маляра Джу Ван Мина, який вчить малярства в університеті в Бей Жінґ в Китаї, а тепер має виставку в універ ситеті в Бофало. Цю картину він подарував студії М О Л Л ІО Л Ь Г А . Запізнавшись з ними і їхньою працею, він хоче влаштувати виставку їхніх учнів в Китаї. НАШЕ ЖИТТЯ”, СІЧЕНЬ 1986 13
Page load link
Go to Top