Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
було б легше й корисніше, якби ми зробили ці заходи 10, 20, ЗО літ тому. Напримір, високо ба жаною метою було б професійне плянування і роз виток українських околиць ( s u b u rb s ) разом з буду ванням українських церков. Коли люди живуть близько одні одних, вони нав’язують взаємні зв’язки та в них виробляються почуття єдности й спільноти. Пляновані українські дільниці чи так звані ’’suburbs” може залишаться тільки мрією, але для нас пред ставляють надію на збереження нашого суспільства в діяспорі. Громадський осередок ( C o m m u n ity C e n te r ) часто є осередком маленьких американських міст. Тут молодь стрічається і бере участь у корисних і позитивних програмах. Нам бракує таких центрів, які були б ’’мульті-організаційними", де молодь різного віку, як також дорослі, мали б нагоду знайомитись ближче в науковому, культурному, розваговому або відпочинковому оточенні. Ми повинні різними способами заохочувати наші родини часто сходити ся. Коли люди ближче пізнають одне одного, вони можуть і працювати разом для нашої справи. В організації і розвитку нашого громадського життя, ми повинні вчитися від американських това риських, наукових і культурних установ. Навчатися від других це не значить губити свою ідентичність. Я жила понад 15 літ в американськім суспільстві, при близно 700 миль від найближчого українського поселення. Я була при американських університетах і оберталась майже виключно в американському товаристві та культурних і наукових організаціях. В наслідок цього я багато навчилася і могла краще оцінити мою спадщину та вартість українського виховання. Ми повинні ближче приглянутися сучасному розвиткові, наприклад, американської католицької церкви. Ці церкви є переповнені людьми, молодими родинами й їхніми дітьми, в протилежність до наших, часто порожніх церков. Чи ми придивля ємось до цього явища? Ми багато вимагаємо від наших церков, але звичайно не так щодо збагачення нашого духового життя, як в сприянні розвиткові національного почуття. Натомість в американському світі виявляється кольосальний поступ у відроджен ні духового розвитку індивідуумів і родин. Це явище не проникло до нашого суспільства. Збереження родини в американському католицькому, як і в ін ших віровизнаннях, стало на першому місці, і тут подаються різні програми, ціллю яких є збагачення родинного життя. Одним з найважливіших сучасних явищ є так зв. "M a rria g e E n c o u n te r”, яке охоплює ввесь християнський світ. Більшість наших молодих і старших родин, не тільки не взяли й не беруть участи в ньому, але і не чули про це взагалі. 1980-ті роки є ’’Декадою родини", а 1985-ий рік є ’’Роком молоді". Яке значення ми цьому надаємо? Чи може бути краща дорога до нашого національно го скріплення ніж та, яка має метою скріпити родину й родинне життя через особисте зростання і духовну обнову? Ці ідеї може не мають великого значення для старшої Генерації, але для наших молодих вони є необхідні й доречні. Ми не повинні боятися змін, а навпаки користу ватися ними, бачачи нагоду оновити й пожвавити українське життя в діяспорі. Загибають здебільшого ті народи, які не вміють пристосувати свого способу життя до нових обставин. Нам потрібна нова пер спектива, нове поле зору. На мою думку процес ідентифікації чи ото тожнення з якоюнебудь громадою та основа всього навчання, включно з мовою, починається від самого народження. Усуспільнення дитини починається з найближчої родини. Ранній зв’язок ( b o n d in g ) між немовлятком і його матір’ю, має величезний вплив на дальший розвиток поняття вартостей і сприй мання батьківських бажань. Батько також відограє важливу ролю в цім процесі. Його підтримка впливає на здібність і успіх жінки в її материнській ролі. Я особисто не могла б навчити своїх дітей української мови й навчити їх любити мій край, якби я не мала близького емоційного зв’язку з ними. Бо ж мова матері є мовою дитини. Наша підтримка жінки й дитини повинна почи натися дуже рано. В сьогоднішнім світі через відда лення, мати зі своєю дитиною, чи дітьми, часто чується ізольованою і покривдженою, може відчува ти самотність і часами депресію. В ці ранні роки ди тина є дуже вразлива й на вироблення почуття само- певности і вивчання мови. Ми, як громада, повинні створити нагоду (іде ально в громадських осередках, але також і при цер квах) для наших молодих матерів зустрічатися з другими матерями разом з дітьми, хоч раз на тиж день. В таких гуртках (s u p p o rt g ro u p s ) можна було б ділитися своїми спільними справами, зацікавлен нями, радощами й труднощами. Матері і їх родини можуть виробити спільні зацікавлення і почуття при- належности до громади. Таке особисте, родинне пов’язання, на мою думку, сильно сприяє при в’язанню до української спільноти й нації. А чи може бути краще оточення до засвоєння української мови, ніж українське товариство? Якщо йдеться про дво мовність, жодна школа не заступить тієї науки, яка відбувається природньо в іншомовному середовищі. Подібні гуртки повинні творитися для тих, що не володіють українською мовою, але почувають себе українцями й охоче належать до українського сус пільства. Ми не маємо право погорджувати ними. Як знаємо, це число постійно зростає, а між ними є до брі професійні сили. Наприкінці хочу звернути увагу на те, що перед тим як починати якунебудь акцію, треба простудію вати, описати, оцінити й зрозуміти ситуацію україн ців в діяспорі. Коли ми перестудіюємо наше стано вище й суспільні труднощі, тоді ми повинні вигото вити відповідний плян на довшу мету. НАШЕ ЖИТТЯ”, СІЧЕНЬ 1986 15
Page load link
Go to Top