Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
було б легше й корисніше, якби ми зробили ці заходи 10, 20, ЗО літ тому. Напримір, високо ба жаною метою було б професійне плянування і роз виток українських околиць ( s u b u rb s ) разом з буду ванням українських церков. Коли люди живуть близько одні одних, вони нав’язують взаємні зв’язки та в них виробляються почуття єдности й спільноти. Пляновані українські дільниці чи так звані ’’suburbs” може залишаться тільки мрією, але для нас пред ставляють надію на збереження нашого суспільства в діяспорі. Громадський осередок ( C o m m u n ity C e n te r ) часто є осередком маленьких американських міст. Тут молодь стрічається і бере участь у корисних і позитивних програмах. Нам бракує таких центрів, які були б ’’мульті-організаційними", де молодь різного віку, як також дорослі, мали б нагоду знайомитись ближче в науковому, культурному, розваговому або відпочинковому оточенні. Ми повинні різними способами заохочувати наші родини часто сходити ся. Коли люди ближче пізнають одне одного, вони можуть і працювати разом для нашої справи. В організації і розвитку нашого громадського життя, ми повинні вчитися від американських това риських, наукових і культурних установ. Навчатися від других це не значить губити свою ідентичність. Я жила понад 15 літ в американськім суспільстві, при близно 700 миль від найближчого українського поселення. Я була при американських університетах і оберталась майже виключно в американському товаристві та культурних і наукових організаціях. В наслідок цього я багато навчилася і могла краще оцінити мою спадщину та вартість українського виховання. Ми повинні ближче приглянутися сучасному розвиткові, наприклад, американської католицької церкви. Ці церкви є переповнені людьми, молодими родинами й їхніми дітьми, в протилежність до наших, часто порожніх церков. Чи ми придивля ємось до цього явища? Ми багато вимагаємо від наших церков, але звичайно не так щодо збагачення нашого духового життя, як в сприянні розвиткові національного почуття. Натомість в американському світі виявляється кольосальний поступ у відроджен ні духового розвитку індивідуумів і родин. Це явище не проникло до нашого суспільства. Збереження родини в американському католицькому, як і в ін ших віровизнаннях, стало на першому місці, і тут подаються різні програми, ціллю яких є збагачення родинного життя. Одним з найважливіших сучасних явищ є так зв. "M a rria g e E n c o u n te r”, яке охоплює ввесь християнський світ. Більшість наших молодих і старших родин, не тільки не взяли й не беруть участи в ньому, але і не чули про це взагалі. 1980-ті роки є ’’Декадою родини", а 1985-ий рік є ’’Роком молоді". Яке значення ми цьому надаємо? Чи може бути краща дорога до нашого національно го скріплення ніж та, яка має метою скріпити родину й родинне життя через особисте зростання і духовну обнову? Ці ідеї може не мають великого значення для старшої Генерації, але для наших молодих вони є необхідні й доречні. Ми не повинні боятися змін, а навпаки користу ватися ними, бачачи нагоду оновити й пожвавити українське життя в діяспорі. Загибають здебільшого ті народи, які не вміють пристосувати свого способу життя до нових обставин. Нам потрібна нова пер спектива, нове поле зору. На мою думку процес ідентифікації чи ото тожнення з якоюнебудь громадою та основа всього навчання, включно з мовою, починається від самого народження. Усуспільнення дитини починається з найближчої родини. Ранній зв’язок ( b o n d in g ) між немовлятком і його матір’ю, має величезний вплив на дальший розвиток поняття вартостей і сприй мання батьківських бажань. Батько також відограє важливу ролю в цім процесі. Його підтримка впливає на здібність і успіх жінки в її материнській ролі. Я особисто не могла б навчити своїх дітей української мови й навчити їх любити мій край, якби я не мала близького емоційного зв’язку з ними. Бо ж мова матері є мовою дитини. Наша підтримка жінки й дитини повинна почи натися дуже рано. В сьогоднішнім світі через відда лення, мати зі своєю дитиною, чи дітьми, часто чується ізольованою і покривдженою, може відчува ти самотність і часами депресію. В ці ранні роки ди тина є дуже вразлива й на вироблення почуття само- певности і вивчання мови. Ми, як громада, повинні створити нагоду (іде ально в громадських осередках, але також і при цер квах) для наших молодих матерів зустрічатися з другими матерями разом з дітьми, хоч раз на тиж день. В таких гуртках (s u p p o rt g ro u p s ) можна було б ділитися своїми спільними справами, зацікавлен нями, радощами й труднощами. Матері і їх родини можуть виробити спільні зацікавлення і почуття при- належности до громади. Таке особисте, родинне пов’язання, на мою думку, сильно сприяє при в’язанню до української спільноти й нації. А чи може бути краще оточення до засвоєння української мови, ніж українське товариство? Якщо йдеться про дво мовність, жодна школа не заступить тієї науки, яка відбувається природньо в іншомовному середовищі. Подібні гуртки повинні творитися для тих, що не володіють українською мовою, але почувають себе українцями й охоче належать до українського сус пільства. Ми не маємо право погорджувати ними. Як знаємо, це число постійно зростає, а між ними є до брі професійні сили. Наприкінці хочу звернути увагу на те, що перед тим як починати якунебудь акцію, треба простудію вати, описати, оцінити й зрозуміти ситуацію україн ців в діяспорі. Коли ми перестудіюємо наше стано вище й суспільні труднощі, тоді ми повинні вигото вити відповідний плян на довшу мету. НАШЕ ЖИТТЯ”, СІЧЕНЬ 1986 15
Page load link
Go to Top