Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ ’’Уважай, не загубися!” — закликало декілька голосів, як Леся зійшла з автобуса в Києві і подалася на другий бік широкої вулиці, у напрямку до готелю тітки Лідії. Вона була певна, що знає дорогу. Так, тут на звороті вулиці була велика департаментова крамниця. Хоч було ще досить рано, вулиці були заповнені юрбою. Деякі дивилися на неї здивовано, наче б вони знали, що вона сюди не належить. Леся пробувала йти ходою тітки Лідії. Та всередині в душі вона була налякана. Дорога до готелю була далека, вона це знала. Вона увесь час сподівалася дійти до місця, де була велика шахова дошка з гурмою людей перед нею. Та за якийсь час, коли вона все ще не дійшла до того місця, вона почула, що йде довше, як повинна була. Вона пристала й розглянулася довкола. Несподівано, усе здалося незнайомим. Але вона вирішила йти далі дорогою, яку вибрала. Коли б тільки вона дійшла до одного, вже баченого місця, вона знала, що знайде свою ціль. Проте, все продовжувало бути незнайомим, вона почала попадати в паніку. Якщо це шукання готелю забере за багато часу, тітка тим часом відїде. Вона поїде до кордону, несвідома небезпеки, що може її там чекати. Далі цього Леся не хотіла думати. Вона мусіла знайти тітку Лідію. Несподівано, на тлі неба Леся зловила виблиск золотої бані. Свята Софія! Вона побігла туди. Коли вона опинилася насупроти Собору, вона побачила праворуч зелений майданчик з пам’ятни ком Богдана Хмельницького. І тут, ходячи сюди й туди, був фотограф, що знімав їх. Вона перебігла широку вулицю до пам’ятника. Спочатку фотограф подивився на неї, наче б ніколи раніш її не бачив. ”Чи ви мене не пригадуєте?” — спитала вона зі страхом. ”Я була тут передучора з моєю тіткою” ”Ага!” — чоловік всміхнувся, ’’пані з Америки!. Але ж я відніс їй знімку до готелю, маленька.” Він перекривив голову і спитав: ”А чи ти не мала б бути тепер в дорозі до школи?” ’’Але я хочу перед тим бачити мою тітку.” сказала Леся. ”1 ти загубила дорогу. Це так? Ну, це недалеко. Іди просто цією дорогою вниз, попри Св. Софію, попри Золоті Ворота, а тоді зверни вліво. Готель — лиш декілька кроків за цим зворотом вулиці. Але ти краще поспішай! Коли я приніс вранці знімки твоїй тітці, вона пакувала свої речі.” Леся подякувала чоловікові і побігла. Коли вона почала цей раз приємні галаси круків, близько Воріт, вона почулася краще. П’ять хвилин пізніше вона стояла при готелевому вході. Тепер прийшла найтрудніша з усього частина. Вперше цього ранку Леся завагалася. Що, як ця жінка не дозволить їй побачити тітку Лідію? Вона пригадала, яке розпитування мусів пройти дядько Володко, поки їх впустили до коридораЛеся не була певна, чи перед такими допитами вона не зречеться всього і не втече додому. Але, що мало бути, мало бути. Вона відкрила двері, пройшла вестибюль і подалася сходами на другий поверх. Тут, нагорі біля сходів сиділа жінка. Спертий на стіну біля неї був шофер в уніформі, однак це не був той самий чоловік, що віз їх два дні тому. Вони були зайняті розмовою. Яке щастя! Можливо, що їй вдасться, — подумала Леся, — просунутися попри них, непомітно. Вона знала дорогу до кімнати тітки. Ніодно з них, здавалося, не помітило її, як вона почала йти коридором, однак, коли вона пройшла лише декілька кроків, жінка завернула її, кличучи: ”1 куди ти йдеш, дівчинко?” Леся відчула бажання бігти. Якщоб вона могла тільки досягти безпечного місця в кімнаті тітки, — відчувала вона — все було б гаразд. Серце в неї билося так сильно, що могло, здалось їй, вискочити з грудей. Вона почула тоненький голосок, що казав: ”Я прийшла побачити мою тітку”. Це був, вона усвідо мила, її власний голос. Дивлячись уперто на неї, без усякого виразу на обличчі, жінка спитала: ”Ти хочеш її бачити”? ”7ак, будь ласка” ”Чи ти не повинна тепер бути на дорозі до школи? У цей час? І де твоя добра поведінка, що ти думаєш заходити до пюдей, не попередивши?” Саме тому, що ця заввага не мала глузду, вона дала Лесі відвагу. Вона пригадала Лесі батькові вимоги, наче б він мав моральне право до цього. Вона почула свій голос: — "Будь ласка, я бажаю бачити її" ”У якійсь дуже пильній справі?” — жінка продовжувала. "Так, дуже пильній”, — відповіла Леся. Жінка глипнула на свого співрозмовника. В цю мить Леся усвідомила свою помилку. Як жінка знала, що справа була важлива, вона могла пробувати дізнатися, що воно таке. "Себто” — докинула, Леся, — ”я хотіла б сказати їй Прощавайте!” Жінка відкинулася на спинку кріселка. "Тільки, щоб сказати "Прощавайте”.? Леся притакнула головою. "Твоя тітка вже від’їхала” — сказала тепер жінка. Леся стояла, не маючи сили вимовити слова. Не більше, як півгодини тому вона поїхала до потягу”, — жінка докинула. Який жаль, що ти вже не застала її” Продовження буде Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
