Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ТІТКА АМЕРИКА переклад Марії Струтинської П р о д о вж е н н я Леся сіла в постелі і витягла одну ногу. Чи вона мала збудити тата і сказати йому? Ні! вона його не збудить. Вона візьме ранній автобус до Києва і поїде сама. Вона мала сказати дещо теті особисто, бо вона зробила щось проти неї. Леся підвелася й почала вдягатися у світлі досвітку. Вона стримала віддих, коли Дня завору шилася. Її сестричка цмокнула ротиком, поверну лася на інший бік і продовжувала спати. Леся відкрила дуже обережно двері шафи, молячи Бога, щоб вони не рипнули, і вийняла пальто, в кишені якого були гроші від тітки Лідії. Вдягаючи його, вона посміхнулася до себе. Нікому з них не снилося, що вона відбуде цю подорож так скоро! Тепер вона стояла по середині кімнати і думала, чи має написати записку татові й мамі, куди вона вибралася? Ні. Вона мусіла б шукати паперу й олівця, а це, може, розбудило б усіх. Позатим, вона знала, що батько не буде гніватись на неї за те, що вона робить. Тепер приходило найважче з усього. Вона мала викрастися з дому, не розбудивши батьків. Вона глибоко віддихнула, задержала віддих і на пальчи ках перейшла кімнату до дверей. Тут вона стояла мить, ще раз відідхнула і пустилася навшпиньках крізь кухню до дверей. На щастя, тато хропів тепер голосно, так, що коли б підлога заскрипіла, цього не> було б чутно. Леся всміхнулася: часом тато хропів, як ведмідь і це, бувало, лякало її. При вихідних дверях вона натиснула легесенько клямку. У цьому моменті тато раптово перестав хропіти. Серце у Лесі забилося, вона стояла непо рушно. Якщо б тато розплющив тепер очі, він побачив би її! Леся чекала, що там не було б. Ще момент і тато почав хропіти наново. Швидесенько вона відчинила двері, вийшла і зачинила їх потихеньку. Надворі вона спершу видихалась. Низько на небі висів місяць над садом, що перетинав дорогу. Вона надслухувала. В цілому місті ні згуку. Вона вибігла крізь ворота, повернула вправо і почала бігти. Наблизившися до мосту, вона сповільнила біг до ходи, а тоді стала. Чи не мала вона справу з лялькою закінчити саме тепер? Ніхто не бачитиме її, а коли тіт ка Софія вперше відкриає цього ранку двері, вона знайде ляльку під самими дверима. Marie Halun Bloch: Aunt America. New York: Atheneum 1963 Copyright 1963 by Marie Halun BlDch Леся перебігла навшпиньках міст, щоб не робити галасу на дерев’яних дошках, і зійшла стрімким берегом до річки. Під мостом, вона видряпалася до кам’яного підложжя мосту. На щастя, навіть у темряві, вона знала де стати ногою, чи вхопитися рукою. Коли вона досягла потрібного їй місця, вона простягнула руку до виступу і навмання шукала. Хвилину вона була стривожена. її рука не знаходила нічого. Міг Петро або Михась знайти ляльку і забрати її? Вона спробувала знову. Цим разом її пальці торкнулися чогось м’якого. Тільки спробувавши схопити його, вона витягла ляльку. Тримаючи її міцно, вона зійшла вниз до берега. Опинившись на дорозі, вона стала і глянула на свою знахідку. Лялька дивилася на неї невинним поглядом з-поза своїх вій. Тепер вона полетіла, як вітер, до дому дядька Володка. Коли вона була вже там, вона побачила, що в домі світилося. Обережно поклала ляльку на схід під дверима і, не оглядаючись, побігла легким кроком до майдану в середині міста. Була щойно шоста година, як Леся добігла до заповненого людьми майдану, в цю бо хвилину загуділо радіо, стрясаючи милу ранкову тишу. Коли вона влізла в автобус, побачила, що кожне сидження було вже зайняте. Люди замовкли, коли вона йшла проходом поміж лавками, голови поверта лися в її бік. Ще вчора вона була б хотіла втекти від такої уваги до неї. Та тепер, з якоїсь причини, її радше тішило це, як вона продовжувала йти до переду автобуса. Маріїна мати сиділа на довгому сидінні спереду. Роблячи місце Лесі, вона спитала: ”А куди ж ти вибралася так рано, дитино?” Поки Леся встигла відповісти, Михасів батько промовив: ”Це ясно, вона не може перенести від’їзду тітки з Америки. Правда, Лесю?” Леся притакнула: ”Я їду до Києва, щоб бути при тітчинім від’їзді.” ”А школа може почекати, так, Лесю?” — сказав Михасів батько. ”Ах, хто може ганити за таке дитину?” — відпо віла йому Маріїна мати. Прихильні відгуки почулися здовж сидінь. Скоро вони рушили. Хоч сонце не вийшло ще на обрій, вже був ясний день.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
