Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ЯБЛОНСЬКА СОФІЯ. КНИГА ПРО БАТЬКА, З МОГО ДИТИНСТВА. Об’єднання Українських Письменників ’’Слово” Едмонтон — Париж. С офія Я блонська вписалася в у к р а їн с ь к у л іт е р а т у р у п е р е д у с ім своїми репортажами з таких країн як М арокко, Китай. Вже перша її книж ка , ” Чар М а р о кка ” , яка появилася у 1932 р. стала сенса цією в Галичині. Не тіл ьки сама кни ж ка , її тема та літературний рівень захопили читачів. С енсацією була авторка, молода дівчина, яка росла, як багато інших на приходстві гал иц ь ко го села, вирушила у ш ирокий світ, мало тод і знаний і д о ступ н и й її землякам. Поява самої С оф ії Яблон ської, яка приїхала з д ал е ких світів до Галичини, зустрілася з зацікавленням і сим патією , особливо серед то д іш нього, м о лодш о го покоління. Очевид но були такі, які були згірш ені (про те та про д е я ки х кр и тиків з п о л ьсько ї преси зга д ує у вступі до "К н и ги про б атька" Ю рій Клиновий), але на д о п о віді С. Я бл онської прибувало чимало захопленої публ іки, а навіть та кі стр о гі рецензенти, як Михайло Р уд ницький чи Дарія В іко н сь ка більш ніж пр ихиль но оціню вали так "Чар М а р о кка ” , як і пізніш і твори: ” 3 країни о п ію м у і р и ж у ” , "Д ал екі о б р ії” Коли взяти до уваги ще з б ір ку новель та нарисів, яка появилася уж е після смерти авторки, то всі ті твори (за винятком д е кіл ь ко х новель у о с т а н н ій к н и ж ц і) т е м а т и ч н о й геогр аф ічно переносять нас у д алекі країни. Аж ось накінець, теж уж е після смерти авторки, появляється "К ни га про б атька” із п ід за го л о в ко м ” 3 м ого д и т и н с т в а ” П о е т к а М а р т а Калитовська, приятелька авторки, завдяки якій ця кн и ж ка появилася, пише у післяслові "в останні ро ки творча а кти вн ість С оф ії Я блонської с купчується навкруги "К н и ги про б атька” "П ерш у частину спо га дів почала С. Я блонська писати ще в 1941 р. в Китаї та писала її мабуть одним в ід д и хо м ” Видим о вже то д і хотіла зближ итися д о того п е ріо ду свого життя, а головне до свого батька, хотіла наче б то виявити перед світом, залишити видимий слід і батька і того всього, що формувало її відношення до зовнішнього світу. Це правда, що, як твердять психологи, перші роки життя форму ють світогляд людини, говорячи словами Ю. Клинового у цитованій вище передмові "вирізьблюються в душі людини закони, які керують нею ціле життя” Але видається, що в біль шості людей ті закони вписані десь у глибокій підсвідомості і людина може навіть не здавати собі справи, що саме вони кермують вчинками й поглядами зрілої людини. Можна ще собі уявити, що людина пам’ятатиме дріб’язгово не тільки події, але розмови, цілу атмос феру свого родинного дому тоді, коли її життя пропливає одноманітно, без сильних зовнішніх вражень та подій. Якже глибокі і важливі для авторки мусіли бути ті (за словами Ю. Клино вого) розмови ”не тільки з батьком, але й з матір’ю, з братами й сестрами, з нянею Юстиною, з сільським війтом Прокопом, із своїми собаками Бруном і Галушкою, з квітами й деревами”, яких не змогли затерти пізніші переживання, подорожі й життя в екзотичних країнах, ні життя з родиною у Франції. Навпаки, здаєть ся, що з літами повертається авторка все більше й більше до тих давніх літ. Хоч у книжці пише Софія Яблон ська не тільки про батька, але він є центральною постаттю, бо цитуючи її слова, він "дав мені життя тричі, бо крім того, що породив мене, двічі врятував мені життя, а раз вирвав з психічної кризи” Але не тільки вдяч ність спонукує її писати ті спомини з найранішого дитинства. А навіть не те, що, як видно з діялогів, він старався передати своїй доні усю свою жит тєву мудрість і філософію. Софія Яблонська вважає, що її батько був невдачником хоча б тому, що не зали шив по собі сліду, а був незвичайною людиною. Вона почувається до обов’язку такий слід по ньому залиши ти, а теж хоч у такій формі виразити те, що вона є якби продовженням його існування. Але, хоч так прив’язана до батька, хоч так пильно слухала, а навіть можна сказати втягала в себе, як губка кожне його слово, вона вміла самостійно думати і вибирати свій шлях. Це видно хоча б з того, що вона стала свідомою українкою тоді, коли батько був москофілом. Це його москофільство це мабуть одно звено у ланцюгу того, що казало назвати його невдачником. Але рівночасно авторка у вступі пише,: ’’Коли б треба було їй жити знову, ця людина жила б знову так же.” А чи багато людей може на схилі віку так сказати? Цікаве те, що "Книга про батька”, остання книга Яблонської це книга про Україну. Пригадується слова няні Юстини,: "Тебе тягне дорога в далекі краї, але ти наче боїшся. Не бійся нічого, моя голубко! Поїдь, як зможеш, я не боюся за тебе, бо знаю, що напевно повернешся і будеш ще більше любити твій бідний край, де не росте ваніля і не продають сиру у срібному папері, але в бочівках з дубо вого дерева”. І справді Софія Яблон ська, повернулася у свій рідний край, правда, не особисто, але своєю книжкою. Повернулася і поставила нам перед очі село, українське при- ходство, усі звичаї, яких так пильно придержували там і теж свою родину, повну життєвої мудрости няню і своїх собачок, а теж рослини, і навіть мертві речі, з якими вона завжди находила особливий, інтимний зв’язок, яких її дитяча уява оживляла, наче Андерсен у своїх казках. Особлива мова книжки, трохи старосвітська, а яка незалежно від того, як її оцінять мовні пуристи, надає книжці додаткового виразу. Тут треба сказати, що більшість свого життя провела Софія Яблонська поза Украї ною і майже не навчалася рідної мови. Тож ще більше віримо, що вона де не була б усе була зв’язана зі своєю батьківщиною. Книжку попереджує вступна стаття Юрія Клинового, у якій він пере водить цікаву й глибоку аналізу не тільки цієї книжки але й усієї твор- чости Софії Яблонської. Далі йде коротке вступне слово авторки, а після нього розділи ”3 мого дитинства”, ’’Остання зустріч з Юстиною”, "Мій батько — з ним розмови" "Образки і візії”, "Земське чистилище”, "Я і мій батько”, "Уривок з одної розмови” Наприкінці йде нарис Лідії Бурачинської про відвідини Ялинко- ватого, де при кінці свого життя о. І. Яблонський був парохом; Післяслово Марти Калитовської і "Кілька даних до Біографії о. Івана Яблонського” У цьому числі містимо уривок з тієї книжки, вибраний для нашого різдвя ного настрою. Згодом помістимо другий, може більш характеристич ний для тієї непересічної книжки, писаної незвичайною людиною, яка присвятила його свому батькові, а на ділі своїй ранній молодості. у п Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
