Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
Із Виставки Жіночої Творчости у Филаделфії: Кераміка, виконана в Українській Мистецькій Студії у Филаделфії From Women’s Arts and Crafts Exhibit in Philadelphia: C eram ics m ade at th e Ukrainian A rt S tudio к у ? “, на що він, поглядаючи у вік но, відповів живо: — Це найкраще спитати самого автора, що саме надходить! Пане професоре . . . — звернувся він до поета, що увійшов до кіоску. Чи могла бути краща нагода здійснити своє бажання і познайо митися з поетом? Котрого поета можна образити, чи зневажити тим, що питається про його тво ри? Або взагалі тим, що купуєть ся його книжки? Але я не могла нічого спитати, навіть не вислухала відповіді на питання книгаря і не купила кни жок. Було щось у поведенні, у мо ві спокійній і лагідній цього куль турного, на багато старшого від мене поета, що викликувало рес- пект, який не дозволяв мені тур бувати його. Я втекла, не викори ставши нагоди. Щ об якось направити свій на стрій, я ще того самого вечора по бувала в кіоску і принесла до своєї кімнати ті два томи. Поет сидів за столиком у палатці, оточений при ятелями і говорив, а я сиділа у своїй кімнаті і сторінка за сторін кою читала його поезії. І раптом щось знайоме, що давно відійшло у минуле, постало перед моїми очима. „Буває тужу за тобою Як тужать квіти по весні . . Молоденькі роки мають свої фантазії, свої промахи і свої при вілеї. Молодь беззглядно простя гає руку по те, що їй подобається і відштовхує те, чого не любить. Несподіване відкриття „підшиття11 молодого студента під твір Богда на Лепкого, змінивши в ньому лиш одне слово, викликало в мене тіль ки усмішку зрозуміння і знову за вернуло мої думки до справжнього автора. Можливо сказати йому про те? Можливо признатися, що я теж пробую своїх сил і просити про його оцінку? Але головне, як познайомитися з людиною, яка своїми заслугами так далеко-дале ко стоїть від мене, початківця? Дні минали і виїзд із живця ста вав чимраз ближчий, але нагода не траплялась. Ранком гріло сонце біля джерел і пусткою біліли широкі стежки парку, зате біля полудня і перед вечером на них появлялися ліку- ванці, грала музика, дзвеніли го лоси. І от день перед моїм виїздом Богдан Лепкий у численному това ристві без поспіху надходив від сторони палатки в той час, як ін ше товариство, в якому була я, по верталося від джерел. Ніби дві дружини готові до наступу, набли жалися дві групи людей все біль ше й більше до себе. Я заздале гідь знала, що наступить і раділа новій нагоді. Неодмінно обидві партії зупиняться, пічнуться при вітання, знайомства, а потім буде вже спільна, широка розмова та ки тут на стежці. Кожен мав час, любив виміну думок, а головно був радий послухати поета. Сталося, як я передбачала. Дві групи людей зупинилися, стали доповнювати знайомства, під час якого, поет із зичливим, якимсь не мов маєстатичним усміхом простя гав по черзі руку, скромно вимов ляючи одне слово: Лепкий. Моя черга наближалася із кожною чверткою секунди. Не можу нагадати собі, щоб о- пинившись у гурті людей, які кро кують кудись, я була колинебудь посередині. Я чомусь мушу бути збоку, напереді, або накінці. Вірна цій своїй мимовільній звичці, я і тим разом стояла осторонь від то вариства. І саме тоді, як уже мали вказати поетові на мене і відре комендувати мене — якась душа надбігла від палатки, вимахуючи здалека руками і викрикуючи: — Пане професоре! Прошу йти! Там приїхали з Бережан . . . Тільки наступні роки були щ а сливіші. Я могла би писати цілі сторінки про моє знайомство з поетом, про вечорі проведені в йо го віллі, про поїздку до Рогатина з цілим товариством у розшуки за слідами Роксоляни, про вечірку в учительській оселі, коли друга сві това війна вже стукала у вікна на шої дійсности і навіть подати зміст листа, який я одержала після по яви моєї першої повісти ПОЛИН ПІД НОГАМИ. Це тут тільки початок зустрі чі із цією небуденною Людиною. ЖУРНАЛ ДЛЯ БАБУСІ Торічні фундаторки журналу для „бабусі“ поновно надсилають перед плати. 11 Відділ СУА в Трентоні на діслав передплату на 1962 р. П-ні Ма рія Голуб із Каламазу, п-ні Анна Чор ній із Балтимор, п-ні Наталія Яблон- ська з Торонта і п. Микола Понеділок (дві передплати!) уфундували і в цьому році журнал для своїх бабусь. П-ні Стефанія Лазечко з Дітройту у- фундувала нову передплату, а п-ні Олена Росляк із Едмонтону провела збірку в тій цілі. Зложили по 1 дол. пп. Іванусів і Климкович, а по 50 ц. пп. Батицька, Йопик, Іванець і Дити- няк. П-ні Марія Хевка з Оттави при слала 1 дол. Щире Спасибі! ПРИСИЛАЙТЕ ПЕРЕДПЛАТУ! НАШЕ ЖИТТЯ — ВЕРЕСЕНЬ, 1962 11
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
