Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
Дарія Ярославська Незд і йснене бажання (У 20-ту річницю смерти Богдана Лепкого) Уявіть собі, що дівчині сімнад цять років і що вона вперше діста ла листа. Любовного листа — можна би навіть сказати. Він на писаний на малесенькому листово му папері, римований і дістався він до рук дівчини не поштою, тільки особисто, при супроводі, значучим тоном виголошених слів: — Для вас . . . „Для вас“ — сказав цей студент першого року філософії, що но сив „корпорантку“, бундючно на сунену на одно вухо. На долині листа він самопевно виписав своє ім’я: Левко. Мовляв: Для вас — від мене. „Часами тужу за Тобою, Як тужать квіти на весні, Як тужать ці листки дрібні, Коли осінньою порою Летять у світ марні, сухі — Такою тихою тугою Часами тужу за Тобою. „То знову жаль ворушить мною Як гаєм бурі весняні, Із Виставки Жіночої Творчости у Филаделфії: Ваза, виконання Марії Хомнн, дістала відзначення за досконале примінення трипільського мотиву. Women’s Arts and Crafts Exhibit in Philadelphia: Ceram ic vase, created by M aria Chomyn, aw arded special m ention Шлліє вітер, ллють рясні Дощів потоки, в лютім бою Падуть ялиці кремезні — Такою лютою тугою Часами тужу за Тобою . . Треба було мати сімнадцять ро ків і виростати на чужій літерату рі — як це на жаль було зо мною -— щоб повірити, що цей Левко був справді автором листа. А втім я навіть не знала, що він існує на світі, доки не одержала цього ли ста. Тільки віршований вияв по чуття та поетичні порівнання зму сили мене поцікавитися ним. Сту дент студіював у Львові, я ж у тих роках була або в Станиславо ві, або мандрувала Поділлям і вид но час небачення здавався йому довжелезний, а простір непрохід ний. Так чи інакше, у правдивій, чи підробленій подачі, але це впер ше вірш Богдана Лепкого „Буває тужу за тобою . . .“ промовив до мене. Без відома і свідомости са мого і справжнього автора, він го ворив особисто до мене. Прогомоніли роки, наладовані різними переживаннями, роки в я- ких появлялися нові знайомі, зро джувались незнані до того часу бажання, приходили нові вражен ня і студент у шапці корпоранта, що підписався під чужою творчі стю, зник десь у мряці минулого. Але малесенький віршований лист зберігся поміж пам’ятками моло дих років і нагадався з усією си лою, коли я вперше стрінула са мого і справжнього автора. Я приїхала була до „молодень кого" тоді живця Черче, де моя мати мала лікуватись і перше, що дізналася, як велику атракцію ці єї лікувальної оселі, це те, що Богдан Лепкий перебуває там із своєю сім’єю. Можна його бачити? Можна. Можна познайомитися? — Можна. Можна навіть говорити? — Ясно, що можна! Здавалося, що кожен у живці знає, цінить і любить поета, що в тому часі мав уже великі заслу ги перед громадянством і стояв на шпилі своєї творчої слави. Зрозуміло, що це стало і моїм бажанням — познайомитися з пое том. Богдана Лепкого можна було бачити на проході в парку, біля джерел живця, а головно в палатці, де ціла сім’я Лепких мала ,,свій“ столик. В полуднє, а особливо у вечірніх годинах заля була запов нена до останнього приставленого крісла, грала орхестра „Ябця“ при супроводі якої Лаврівський співав модні, настроєві пісеньки. Ліку вальники і гості, що приїхали з околиці для розваги, грали в кар ти, танцювали, говорили, а дехто просто слухав мельодійного голо су Лаврівського. „Як ти, мій світ, не буде ні, ні перша, ні друга, ні третя, як ти мій світ . . .“ І от одного вечора на кінці за лі, там де стіна виповнена вікна ми лагідно заокруглювалась — піднялася постать. Піднялася і рап том зацарила над усіми тими людьми за столиками, стягаючи до себе погляди і навіть втишуючи гомін їх розмов. Висока, тонка по стать, з головою легко закиненою назад, з сивим волоссям над ви соким чолом, стояла хвилину біля столика ніби володар серед своїх підданих. — Це Лепкий — понісся залею шепіт. — Це Богдан Лепкий . . . Особисте знайомство, чи тільки зустріч із письменником звичай но ще більше зацікавлює його тво рами і каже сприймати їх не тільки крізь призму його духовости, але дій, мови, навіть особистого жит тя, що не можна назвати справед ливим. Я ще не була знайома з поетом, я тільки побачила його вперше, але вже хотіла здобути все, що він тільки не написав і про читати те. І от зараз наступного ранку, я зайшла була до кіоску, де продавали книжки і спитала про твори Богдана Лепкого. Власник книгарні, пан Д., книгар із Рога тина, мав на полиці ще дві книж ки, які, він уважав, не дуже подо балися польській владі. Я спитала ,,чому?“ і „з котрого вони ро- 10 НАШЕ ЖИТТЯ — ВЕРЕСЕНЬ, 1962 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
