Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
Дарія Ярославська Незд і йснене бажання (У 20-ту річницю смерти Богдана Лепкого) Уявіть собі, що дівчині сімнад цять років і що вона вперше діста ла листа. Любовного листа — можна би навіть сказати. Він на писаний на малесенькому листово му папері, римований і дістався він до рук дівчини не поштою, тільки особисто, при супроводі, значучим тоном виголошених слів: — Для вас . . . „Для вас“ — сказав цей студент першого року філософії, що но сив „корпорантку“, бундючно на сунену на одно вухо. На долині листа він самопевно виписав своє ім’я: Левко. Мовляв: Для вас — від мене. „Часами тужу за Тобою, Як тужать квіти на весні, Як тужать ці листки дрібні, Коли осінньою порою Летять у світ марні, сухі — Такою тихою тугою Часами тужу за Тобою. „То знову жаль ворушить мною Як гаєм бурі весняні, Із Виставки Жіночої Творчости у Филаделфії: Ваза, виконання Марії Хомнн, дістала відзначення за досконале примінення трипільського мотиву. Women’s Arts and Crafts Exhibit in Philadelphia: Ceram ic vase, created by M aria Chomyn, aw arded special m ention Шлліє вітер, ллють рясні Дощів потоки, в лютім бою Падуть ялиці кремезні — Такою лютою тугою Часами тужу за Тобою . . Треба було мати сімнадцять ро ків і виростати на чужій літерату рі — як це на жаль було зо мною -— щоб повірити, що цей Левко був справді автором листа. А втім я навіть не знала, що він існує на світі, доки не одержала цього ли ста. Тільки віршований вияв по чуття та поетичні порівнання зму сили мене поцікавитися ним. Сту дент студіював у Львові, я ж у тих роках була або в Станиславо ві, або мандрувала Поділлям і вид но час небачення здавався йому довжелезний, а простір непрохід ний. Так чи інакше, у правдивій, чи підробленій подачі, але це впер ше вірш Богдана Лепкого „Буває тужу за тобою . . .“ промовив до мене. Без відома і свідомости са мого і справжнього автора, він го ворив особисто до мене. Прогомоніли роки, наладовані різними переживаннями, роки в я- ких появлялися нові знайомі, зро джувались незнані до того часу бажання, приходили нові вражен ня і студент у шапці корпоранта, що підписався під чужою творчі стю, зник десь у мряці минулого. Але малесенький віршований лист зберігся поміж пам’ятками моло дих років і нагадався з усією си лою, коли я вперше стрінула са мого і справжнього автора. Я приїхала була до „молодень кого" тоді живця Черче, де моя мати мала лікуватись і перше, що дізналася, як велику атракцію ці єї лікувальної оселі, це те, що Богдан Лепкий перебуває там із своєю сім’єю. Можна його бачити? Можна. Можна познайомитися? — Можна. Можна навіть говорити? — Ясно, що можна! Здавалося, що кожен у живці знає, цінить і любить поета, що в тому часі мав уже великі заслу ги перед громадянством і стояв на шпилі своєї творчої слави. Зрозуміло, що це стало і моїм бажанням — познайомитися з пое том. Богдана Лепкого можна було бачити на проході в парку, біля джерел живця, а головно в палатці, де ціла сім’я Лепких мала ,,свій“ столик. В полуднє, а особливо у вечірніх годинах заля була запов нена до останнього приставленого крісла, грала орхестра „Ябця“ при супроводі якої Лаврівський співав модні, настроєві пісеньки. Ліку вальники і гості, що приїхали з околиці для розваги, грали в кар ти, танцювали, говорили, а дехто просто слухав мельодійного голо су Лаврівського. „Як ти, мій світ, не буде ні, ні перша, ні друга, ні третя, як ти мій світ . . .“ І от одного вечора на кінці за лі, там де стіна виповнена вікна ми лагідно заокруглювалась — піднялася постать. Піднялася і рап том зацарила над усіми тими людьми за столиками, стягаючи до себе погляди і навіть втишуючи гомін їх розмов. Висока, тонка по стать, з головою легко закиненою назад, з сивим волоссям над ви соким чолом, стояла хвилину біля столика ніби володар серед своїх підданих. — Це Лепкий — понісся залею шепіт. — Це Богдан Лепкий . . . Особисте знайомство, чи тільки зустріч із письменником звичай но ще більше зацікавлює його тво рами і каже сприймати їх не тільки крізь призму його духовости, але дій, мови, навіть особистого жит тя, що не можна назвати справед ливим. Я ще не була знайома з поетом, я тільки побачила його вперше, але вже хотіла здобути все, що він тільки не написав і про читати те. І от зараз наступного ранку, я зайшла була до кіоску, де продавали книжки і спитала про твори Богдана Лепкого. Власник книгарні, пан Д., книгар із Рога тина, мав на полиці ще дві книж ки, які, він уважав, не дуже подо балися польській владі. Я спитала ,,чому?“ і „з котрого вони ро- 10 НАШЕ ЖИТТЯ — ВЕРЕСЕНЬ, 1962 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
