Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Оксана Дучимінська Бурий медведик — Цю шафку з-алиши собі, вона за гарна, щоб -позбуватись її! — переконливо умовляла Івана Рута. — І власне, то вона заівжди була твоя. Ти зінаєш, мої улюблені книжки я тримала на (поличіках біля лііЖ'ка, а оцих кілька моїх, що тут остало, ни ми можеш збагатити бібліотеку читальні. Це добрі мнижки, але мені якось внутрішньо чужі, як люди, з якими вже немає біль ше бажання зустрічатись... — Як -наїм обоїм, наприклад... -імало не в 'голос подумав Ів-ан і глянув на Руту. В-ід оживлення вона зарожевілась і вже мало була подібна до ділової й хо лодної РуТИ, якій перед годи ною помагав роздягатись. Ві шаючи- її плащ та кладучи під дзеркалом у передпокою рука вички, що лепко пахли білими нарцизами, «він помітив, що на її обличчі не було вже колиш ніх, молодечих румяиціїв. Але й не було вже підкружених 0 - чей і запалих щ ок із тих важ ких часів. Останній раз бачив її -рік тому їв суді 'Й 0'ЦЄ тепер відчув, як давно, колись дуже давно, прямо в непамятних ча сах, це було. Виспочивана, зрів новажена, івона була знов гар на, але тією спокійною красою зр і л ости. Тепер йому було яс но, що коли перше їв телефоні ЇЇ ГОЛОС ВИЯіВЛЯІВ стільки нехіті до цих відвідин, то це іне були сумніви, як тоді йому з’дава- лось. Це було просто тільки небажання тратити оте сліпуче. СОНІЯіІІТНе пообіддя для чогось зовсім нецікавого. Але Іван на стоював: — П рийди , розвяжемось оста точно з тими все таки ще спіль ними печами... Ти влаштовуєш по-своєму своє життя й я хочу влаштувати; своє. Рута завжди була дуже оглядна, то й тим разом пого дилась. ■Було недільне пообіддя. Вік нами вливався такий надмір со- няшного проміння, що, здаїваї- лссь, не вміщалося їв ньому й п р о тиснувши сь р ам о ю в о н о широким кругом пишно розси палося по підлозі. А з-за вікна чітко долітали кроки прохожих і радісний гомін дітей. Це був перший, дійсно теплий, день весни й бруньки на каштанових гілках ще більше набрякли й молоде зелено „сердечко“ їх навіть почало поїволі визволя тись із темної луски. Не диво, що не хотілося якраз сьогодні братись за це діло. Але Рута була ввічлива й присівши на поруччі фотелю розказувала про влаштування свого нового гнізда. Іван знав3 що робить це вона через бажання створити п о гідний, дружній н астр ій. Сіпраіва була віже власне пола годжена й скоро п-рийдеться розійтися. Безболісно-, хоч і на завжди. І тому личило створи ти дещо теплішу, дружню ат мосферу під кінець. А при тім вона говорила живо й щиро. Іван знав — Рута любила дім і речі, яік живі істоти й умііла ви- чаровуївати з них безліч краси й затишку. Колись він цього не усвідомлював собі й не цінив. І ледве ЧИ Й тепер О'ЦІНИІВ би. Вони були різні і так дуже по різному сприймали життя! Я- кою нісенітницею було те, ІЦО вони іцього зразу не добачили, що мусіли стільки терпіти й ранити себе при тому, щоб у- овідомити собі цей самозрозу мілий факт, а вкінці ще могли змагатись за збереження свого подружжя! Подружжя-, яке по суті ніколи подружжям не було. Навіть розходились вони так дуже по різному. Першою зро зуміла це й самітно боролася з сумнівами й терпіла Рута. В той час він узагалі ще не помітив суттєвої щілини в їхньому від ношенні. А помітивши — легко важив її, свідомо недобачав, аж станув перед невідкличним фак том відходу Рути, його страж дання були бурхливі. Тим важ чі, що одночасно озвались у ньому якісь чужі- йому, незнані, а злі- інстинкти. Вражена амбі ція, озлоблення; навіть нена висть до Рути. Глибші пережи вання і розважання, які власне повинні були почати подруж жя, зяівились у нього аж зовсім пізно, по розбитті його. 1 тепер, коли вони оггак си діли й розмовляли, він відчув, що що б там колись між ними не було, відійшло в минуле 0 - статочно й безповоротно. На віть не в минуле, а в забуття — як щось далеке й чуже — одна ково для нього, як і для Рути. Розподіл добігав кінця. З пи томою собі діловістю й увагою Рута розподіляла рештки ре чей, як дарунки для вбогих су сідів. Там вони могли принести ще радість .і поміч. Все ж таки Іван радо погодився задержати книжкову шафу. На ній не по висли ніякі спомини. Вона про стояла якось осторонь й ніби жила своїм «власним внутрішнім змістом і життям. Але зате він перемовляїв Руту забрати пате фон. Це був весільний дарунок від принагідних, давно вже за гублених у житті знайомих. Не величка, чепурна скринька, о- ираізлена в зелену шкіру. Вага- Надія Недільська-Слободян наймолодша вчителька УМІ у Филаделфії Nadia N. Slobodian, the youngest teacher of music of the Ukrainian Institute of Music
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
