Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Оксана Дучимінська Бурий медведик — Цю шафку з-алиши собі, вона за гарна, щоб -позбуватись її! — переконливо умовляла Івана Рута. — І власне, то вона заівжди була твоя. Ти зінаєш, мої улюблені книжки я тримала на (поличіках біля лііЖ'ка, а оцих кілька моїх, що тут остало, ни ми можеш збагатити бібліотеку читальні. Це добрі мнижки, але мені якось внутрішньо чужі, як люди, з якими вже немає біль ше бажання зустрічатись... — Як -наїм обоїм, наприклад... -імало не в 'голос подумав Ів-ан і глянув на Руту. В-ід оживлення вона зарожевілась і вже мало була подібна до ділової й хо лодної РуТИ, якій перед годи ною помагав роздягатись. Ві шаючи- її плащ та кладучи під дзеркалом у передпокою рука вички, що лепко пахли білими нарцизами, «він помітив, що на її обличчі не було вже колиш ніх, молодечих румяиціїв. Але й не було вже підкружених 0 - чей і запалих щ ок із тих важ ких часів. Останній раз бачив її -рік тому їв суді 'Й 0'ЦЄ тепер відчув, як давно, колись дуже давно, прямо в непамятних ча сах, це було. Виспочивана, зрів новажена, івона була знов гар на, але тією спокійною красою зр і л ости. Тепер йому було яс но, що коли перше їв телефоні ЇЇ ГОЛОС ВИЯіВЛЯІВ стільки нехіті до цих відвідин, то це іне були сумніви, як тоді йому з’дава- лось. Це було просто тільки небажання тратити оте сліпуче. СОНІЯіІІТНе пообіддя для чогось зовсім нецікавого. Але Іван на стоював: — П рийди , розвяжемось оста точно з тими все таки ще спіль ними печами... Ти влаштовуєш по-своєму своє життя й я хочу влаштувати; своє. Рута завжди була дуже оглядна, то й тим разом пого дилась. ■Було недільне пообіддя. Вік нами вливався такий надмір со- няшного проміння, що, здаїваї- лссь, не вміщалося їв ньому й п р о тиснувши сь р ам о ю в о н о широким кругом пишно розси палося по підлозі. А з-за вікна чітко долітали кроки прохожих і радісний гомін дітей. Це був перший, дійсно теплий, день весни й бруньки на каштанових гілках ще більше набрякли й молоде зелено „сердечко“ їх навіть почало поїволі визволя тись із темної луски. Не диво, що не хотілося якраз сьогодні братись за це діло. Але Рута була ввічлива й присівши на поруччі фотелю розказувала про влаштування свого нового гнізда. Іван знав3 що робить це вона через бажання створити п о гідний, дружній н астр ій. Сіпраіва була віже власне пола годжена й скоро п-рийдеться розійтися. Безболісно-, хоч і на завжди. І тому личило створи ти дещо теплішу, дружню ат мосферу під кінець. А при тім вона говорила живо й щиро. Іван знав — Рута любила дім і речі, яік живі істоти й умііла ви- чаровуївати з них безліч краси й затишку. Колись він цього не усвідомлював собі й не цінив. І ледве ЧИ Й тепер О'ЦІНИІВ би. Вони були різні і так дуже по різному сприймали життя! Я- кою нісенітницею було те, ІЦО вони іцього зразу не добачили, що мусіли стільки терпіти й ранити себе при тому, щоб у- овідомити собі цей самозрозу мілий факт, а вкінці ще могли змагатись за збереження свого подружжя! Подружжя-, яке по суті ніколи подружжям не було. Навіть розходились вони так дуже по різному. Першою зро зуміла це й самітно боролася з сумнівами й терпіла Рута. В той час він узагалі ще не помітив суттєвої щілини в їхньому від ношенні. А помітивши — легко важив її, свідомо недобачав, аж станув перед невідкличним фак том відходу Рути, його страж дання були бурхливі. Тим важ чі, що одночасно озвались у ньому якісь чужі- йому, незнані, а злі- інстинкти. Вражена амбі ція, озлоблення; навіть нена висть до Рути. Глибші пережи вання і розважання, які власне повинні були почати подруж жя, зяівились у нього аж зовсім пізно, по розбитті його. 1 тепер, коли вони оггак си діли й розмовляли, він відчув, що що б там колись між ними не було, відійшло в минуле 0 - статочно й безповоротно. На віть не в минуле, а в забуття — як щось далеке й чуже — одна ково для нього, як і для Рути. Розподіл добігав кінця. З пи томою собі діловістю й увагою Рута розподіляла рештки ре чей, як дарунки для вбогих су сідів. Там вони могли принести ще радість .і поміч. Все ж таки Іван радо погодився задержати книжкову шафу. На ній не по висли ніякі спомини. Вона про стояла якось осторонь й ніби жила своїм «власним внутрішнім змістом і життям. Але зате він перемовляїв Руту забрати пате фон. Це був весільний дарунок від принагідних, давно вже за гублених у житті знайомих. Не величка, чепурна скринька, о- ираізлена в зелену шкіру. Вага- Надія Недільська-Слободян наймолодша вчителька УМІ у Филаделфії Nadia N. Slobodian, the youngest teacher of music of the Ukrainian Institute of Music
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
