Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
ко-іко“. А от Забіяка й Клопо тун мусять наївічиїтиіся гарна спі вати, бо воїни півники. А який же то півник, що ніколи не спі ває? — То ти навчи інаїс, мам’о, — сталиі просити Чубатку Забілка та Клопотун. Та Ч у б ата відповіла: — Ні, цього 'я вас не Зіможу навчити. Ви йдіть до тата^ліївниіка Зо лоте Очіко. Хай віїн віа'с навчить опіівати. Побігли1 мур*чатка до> лііївнія — Зоїл оте Очко. Той був дуже зайнятий. Він знайшов у дворі великий шматок хліб-а й скли- каїв усіх імурючіоїк, щоб їх поча стувати. Коли курочки збіглися та іпоіпоїли добре, іпіівіниік доїв рештки» хлібця, поглянув на со- неїчіко, що іприяізіно йсіміхалося до* нього, пройшовся важно по по)д|вІіІріК>, затріпав крильми, ви- тяіпніув шино та дізівінко' заспі вав : , ,(Ку-курі - ку-у “. Курчатка здалеку дивилися на тата. Вониуважіно прислуха лись до йото гаїрного сіпіву, a потім підійшли до нього та й стали його просити: — Навчи нас, тату, опіівати. Ми хочемо бути такими, яік ти. — Гм-м, таїк от що! — про тягнув /п'іївень Золоте Очко. — Добре, я буду вчити вас, кож ного райку перед сходом сон ця, вставайте та шухайте мене, а потім уже впраівіляйтесь самі. Я дуже зайнятий і не можу ввесь чаїс бути з ваіми. З того часу кожного ранку курчатка Забілка і Клопотун вставали та бігли слухати та тові співи. Чаїс проходив скоро. Одного разу маїма Чубатка ска зала своїм діткам: — Слухайте, діти, віже час наїм поздоровити свого- тата. Він дуже добірий до нас всіх, співає нам, вишукує їжіу, попереджує про небезпе ку. Зробіть йому якусь неспо діванку! — Маім’ 0 , мамо, — пропищ а ла Цяпа, — ія маю пять пше ничних зерняток, що знайшла коло комори дідуся Романа, я подарую їх татові. — А ми? — Забіяка й Клопо тун хитро переглянулись. — Ми... зробимо несподіванку йо му, але що, то не скажемо вам, не скажемо — задиркувато пропищав Забіяка. —■ Та добре, добре, — засмія лася Чубатка. — Дивіться, не забудьте привітати тата, бо з&вітра всі святкують День Тата. Настав вечір, все населення птичого двору пішло спати. Не спалося тільки Забіяці та Кло потуну. Вони дожидали ранку. — Ой, хоч би не проспати, хоч би не проспати, — цокотів Кло потун. Як тільки появився пер ший рожевий промінь сонця, Забіяка й Клопотун вибігли з курника., злетіли на високий паршам, зовсім так, як робив їх тато Зо'лоте Очко, та й почали гарно співати по черзі: — Вітаємо тебе тату — ку- ку-рі-ку-у, — тоненько сріблом задзівеїнів голосок ЗабіШи, — Вітаємо тебе В’ твій день, кі-ікі-рі-кі... — вторував трошки несміливо хрипливим голоском Клопотун. В курнику зчинився рух. Ста ренька зозуляста куїрочка ти хенько дзьобнула під крило ма- міу Чубатку. — Сестро, сестро, ти чуєш, новина! Якісь гості приїхали до нас. Якісь півні на дворі співають. — Ко-ко-ко-ко, ко-ко-ко-ко, куд-ку-дак, — схвилювалася тітка Рябушка. — Чи чуєте, су сідоньки, — нові півні в наш о му дворі! — Ках-ках-ках, ках-ках-ках. Та й співають гаїрно хлопці, страх, страх! — кахкала качка Плитконіїс. А мама Чубаточка позіхнула, злоівиліа блошку під крилом, почистила лапкою носик, тоді прислухалася до молоденьких ДЗВІІН1КИІХ голосочків і гардо промовила: — Та це ж мої синочки віта ють свого батенька з днем Та та, та й не дурно вітаю'ть, гар но він вивчив їх співати. А Забіяка і- Клопотун не спи нялися. І назустріч сонечку, що врочи'сто залиівало своїм про мінням все подвіря, лиініуиіа їх бадьора дзвінка п іонія. І радісно їм відповідав тато Золоте Оч ко — Дяікую-ю-ю, синочки, за пісеньку таку-у-у. Ку-ку-рі-іку! Добіриїдень, Сонечко, ку-ку-рі- ку! Весело вісіміхаїлося сонечко всьому населенню птичого дво ру дідуся Ромаш. І тонше всіх і найдовше сріблом бриніло За- біячине тоненьке: — Кунму-рі-ку! Ку-ку-рі-ку! Н. Наркевич ГОВІРЛИВА ДІВЧИНКА Я давно казала мамі, Що сестричку хочу мати, Щоб було з ким забавлятись, Щоб було з ким розмовляти. Але мама — неслухнянка: Тільки скаже: „Відчепися!" Мов не знає, як сумує В самоті її Орися: Тато :піде на роботу, Мама кухню дуже любить: Рідко словом обізветься, Рідко доцю приголубить . . . Аж учора, на порозі Мого пятого вже року, Приніс тато мені ляльку Кучеряву, синьооку. „Ось тобі й сестричка! — каже, — Бачиш, очі як склепляє, І всміхається привітно, Тільки ще не розмовляє . . „То дарма! Чи ти не знаєш, Тату, донечки своєї: Та я справлюсь говорити І за себе, і за неї! . О. Кобець
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
