Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
ко-іко“. А от Забіяка й Клопо тун мусять наївічиїтиіся гарна спі вати, бо воїни півники. А який же то півник, що ніколи не спі ває? — То ти навчи інаїс, мам’о, — сталиі просити Чубатку Забілка та Клопотун. Та Ч у б ата відповіла: — Ні, цього 'я вас не Зіможу навчити. Ви йдіть до тата^ліївниіка Зо лоте Очіко. Хай віїн віа'с навчить опіівати. Побігли1 мур*чатка до> лііївнія — Зоїл оте Очко. Той був дуже зайнятий. Він знайшов у дворі великий шматок хліб-а й скли- каїв усіх імурючіоїк, щоб їх поча стувати. Коли курочки збіглися та іпоіпоїли добре, іпіівіниік доїв рештки» хлібця, поглянув на со- неїчіко, що іприяізіно йсіміхалося до* нього, пройшовся важно по по)д|вІіІріК>, затріпав крильми, ви- тяіпніув шино та дізівінко' заспі вав : , ,(Ку-курі - ку-у “. Курчатка здалеку дивилися на тата. Вониуважіно прислуха лись до йото гаїрного сіпіву, a потім підійшли до нього та й стали його просити: — Навчи нас, тату, опіівати. Ми хочемо бути такими, яік ти. — Гм-м, таїк от що! — про тягнув /п'іївень Золоте Очко. — Добре, я буду вчити вас, кож ного райку перед сходом сон ця, вставайте та шухайте мене, а потім уже впраівіляйтесь самі. Я дуже зайнятий і не можу ввесь чаїс бути з ваіми. З того часу кожного ранку курчатка Забілка і Клопотун вставали та бігли слухати та тові співи. Чаїс проходив скоро. Одного разу маїма Чубатка ска зала своїм діткам: — Слухайте, діти, віже час наїм поздоровити свого- тата. Він дуже добірий до нас всіх, співає нам, вишукує їжіу, попереджує про небезпе ку. Зробіть йому якусь неспо діванку! — Маім’ 0 , мамо, — пропищ а ла Цяпа, — ія маю пять пше ничних зерняток, що знайшла коло комори дідуся Романа, я подарую їх татові. — А ми? — Забіяка й Клопо тун хитро переглянулись. — Ми... зробимо несподіванку йо му, але що, то не скажемо вам, не скажемо — задиркувато пропищав Забіяка. —■ Та добре, добре, — засмія лася Чубатка. — Дивіться, не забудьте привітати тата, бо з&вітра всі святкують День Тата. Настав вечір, все населення птичого двору пішло спати. Не спалося тільки Забіяці та Кло потуну. Вони дожидали ранку. — Ой, хоч би не проспати, хоч би не проспати, — цокотів Кло потун. Як тільки появився пер ший рожевий промінь сонця, Забіяка й Клопотун вибігли з курника., злетіли на високий паршам, зовсім так, як робив їх тато Зо'лоте Очко, та й почали гарно співати по черзі: — Вітаємо тебе тату — ку- ку-рі-ку-у, — тоненько сріблом задзівеїнів голосок ЗабіШи, — Вітаємо тебе В’ твій день, кі-ікі-рі-кі... — вторував трошки несміливо хрипливим голоском Клопотун. В курнику зчинився рух. Ста ренька зозуляста куїрочка ти хенько дзьобнула під крило ма- міу Чубатку. — Сестро, сестро, ти чуєш, новина! Якісь гості приїхали до нас. Якісь півні на дворі співають. — Ко-ко-ко-ко, ко-ко-ко-ко, куд-ку-дак, — схвилювалася тітка Рябушка. — Чи чуєте, су сідоньки, — нові півні в наш о му дворі! — Ках-ках-ках, ках-ках-ках. Та й співають гаїрно хлопці, страх, страх! — кахкала качка Плитконіїс. А мама Чубаточка позіхнула, злоівиліа блошку під крилом, почистила лапкою носик, тоді прислухалася до молоденьких ДЗВІІН1КИІХ голосочків і гардо промовила: — Та це ж мої синочки віта ють свого батенька з днем Та та, та й не дурно вітаю'ть, гар но він вивчив їх співати. А Забіяка і- Клопотун не спи нялися. І назустріч сонечку, що врочи'сто залиівало своїм про мінням все подвіря, лиініуиіа їх бадьора дзвінка п іонія. І радісно їм відповідав тато Золоте Оч ко — Дяікую-ю-ю, синочки, за пісеньку таку-у-у. Ку-ку-рі-іку! Добіриїдень, Сонечко, ку-ку-рі- ку! Весело вісіміхаїлося сонечко всьому населенню птичого дво ру дідуся Ромаш. І тонше всіх і найдовше сріблом бриніло За- біячине тоненьке: — Кунму-рі-ку! Ку-ку-рі-ку! Н. Наркевич ГОВІРЛИВА ДІВЧИНКА Я давно казала мамі, Що сестричку хочу мати, Щоб було з ким забавлятись, Щоб було з ким розмовляти. Але мама — неслухнянка: Тільки скаже: „Відчепися!" Мов не знає, як сумує В самоті її Орися: Тато :піде на роботу, Мама кухню дуже любить: Рідко словом обізветься, Рідко доцю приголубить . . . Аж учора, на порозі Мого пятого вже року, Приніс тато мені ляльку Кучеряву, синьооку. „Ось тобі й сестричка! — каже, — Бачиш, очі як склепляє, І всміхається привітно, Тільки ще не розмовляє . . „То дарма! Чи ти не знаєш, Тату, донечки своєї: Та я справлюсь говорити І за себе, і за неї! . О. Кобець
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
