Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28
^ Л % W' ^ ^ ЖУРАВЛІ ЛЕТЯТЬ Коли наближається зима, деякі птиці залишають наші рідні сторони — від літають на південь, у вирій, тобто в тепліші країни. У вирій летять і ті птахи, що живуть у Канаді й Америці, і ті, що в Україні, і скрізь, де настає холодна зима. Але, ці крилаті вигнанці так вірно кохають свій рідний край, що як тільки настане весна, вони ра зом з нею вертаються з вирію додому. Як я був малий хлопець, то нераз бачив, як над полями й лісами Укра їни високо під хмарами летіли великі громади бузьків, диких гусей або клю чі журавлів. Журавель — то великий болотяний птах. Має попелясте піря, високі ноги, довгу шию і дзюб, міцні крила. Одного осіннього дня я почув десь з-під хмар журливе курликання: кру- кру! Мій старший брат показав рукою на небо: — Дивись, летять журавлі! Та ще й ключем... Я підняв голову і побачив два ряди птахів. Ряди були рівні-рівні і сходились клином. Це і був ключ. Брат зрадів: — Сьогодні ввечері я піду на ставище підглянути, де ночу ють журавлі. Я мав велику охоту та кож побачити нічліг журавлів, але хто хотів би такого малого парубка брати вночі на поле! Брат домовився з сином сусіда, і під вечір обидва пішли за се ло. Я мусів задовольнитись тим, що на другий день брат розповів. — Ми знали, — казав брат, — що журавлі найрадше сідають на нічліг за лісом, де був колись широкий став. Там і багна і кущі і ніхто їх не поло хає. Поки смерклось, ми прийшли на ставище і сховались у лозині. Стем ніло... Нараз над нашими головами сильно зашуміло. То один ключ жу равлів опустився з повітря на багно. За хвилину зявився другий і третій ключ. Журавлі приземлювались тихо, було чути тільки шум крил і плюскіт води, коли який журавель попадав но гою в багнюку. Згодом деякі птахи стали злегка відзиватись: кру-кру. Часом ми чули і цвірінькання, мов би між журавлів попався великий горобець. То були молоді журавлики, що ще не вміли крукати. Один молодий журавель цвіркнув недалеко нас так голосно, що в нас аж мороз пішов поза шкуру... Ми чули вухом, що журавлі ходять по ставищі, Деякі птахи простували крила, але було так темно, що ми ні чого не бачили. Нараз на краю лісу бабахнув по стріл. То був певно мисливий, що ви йшов ні засідку. Перелякані журавлі всі до одного піднялися на крилах і полетіли. Від помаху крил зробився такий вітер, що в нас мало не позлі тали з голів капелюхи. Отак нічний мисливець не дав спокійно переночу вати втомленим журавликам... Ми ще трохи почекали та й пусти лись додому. Над нашими головами час-до-часу розлягалось тужливе „кру- кру“. То пролітали дальші ключі жу равлів. — До побачення, милі журавлики! Скоро вертайтесь і принесіть весну гожу на своїх широких крилах! За К. Ґ. — Р. 3-ич. БОЯГУЗ ПАНАСИК Всі називають малого Панаса боя гузом — і старша сестра Мартуся і на віть малий Івась, що ще добре бігати не вміє. Часом ранком вийде Панас на ву лицю і побачить кота дядька Івана. А кіт такий чорний та ще й із зеле ними очима! Як же не боятись його? Такий відьомський! Частенько бігає Панас до Миколи побавитись. Ох, коби Миколина хата була близенько! А то треба перейти роздоріжжя, а там край дороги ку щі — чорний бузок, що в нім „чортик“ любить сидіти, як чув десь Панас. Іде наш Панасик до Миколи, а коли переходить роздоріжжя, йому робить ся гаряче, лячно, і тоді давай бігти! І так вбігає Панас у Миколину хату задиханий, промовить ледве „Слава Йсу" — далі годі — не видобуде слів зі страху. Сміється бувало Микола, хоч і мо лодший на цілого пів року від Пана са — та й „боягузом" назве. Не знає Микола, що вночі на роздоріжжі відь ма на мітлі їде. Де йому все це знати! Але Панасик знає! А як ніч приходить і Панас ляже спати, тоді з голівкою Вж е вийшов заходами СФУЖО 1. випуск матерія- ліз для дошкілля „В ЕС Н А ” Вірші, оповідання, ! пісні, гри, забавки Впорядкувала М. Юркевич Ц і н а 5 0 ц . Замовляти в Централі СУА І4*^«»^«Г^4ГЧ4ГЧЛГЧ4ГХ4ГЧ4ГЧ4ГЧ^ГЧЛГЧ4к вкривається. Так чомусь страшно, як лямпу загасять! І частенько чує Панас, як мама на „добраніч" цілуючи його, „боягузом" назве. От такий то був наш Панасик. Одного вечора вже засинав Панас, як почув він розмову тата з дядьком Іваном, що прийшов до них. Розка зував дядько Іван, що більшовики-ен- каведисти в село прийшли — може двісті, а може й більше, а завтра ще більше прийде, всі озброєні! Слідку вати мають за повстанцями, за вій ськом УПА, що за селом у ліску скри- вається. Як дати знати в ліс, бо ж села стережуть енкаведисти! Дядько Іван і тато довго шептали один одному, та видно не знайшли рятунку, бо дядько Іван на відхіднім сказав: „Нехай Мати Божа стереже наших хлопців у лісі!" Тато довго молився та втомлений по цілоденній праці — заснув. Тихо стало в хаті. Затихло надво рі, більшовики заснули по хатах, сто долах, лиш їхні стійки стерегли села. Не спалося тільки Панасові. Він, цей боягуз, відкритими очима дивився в темну ніч і думав, думав, як дати зна ти нашим повстанцям. Темрява прикрила Панасика, що бо сий, одягнений лише в батьків під жак, задніми дверима вийшов із хати. Садом попри порічки, а там попри ліщину поповз малий Панас. Далі притулившись до високої межі повз у бік ліса. І от уже близенько до ліса та тут голос: стій! Панас тремтячим голосом промо вив: — То я, Панас, я до командира, до дядька Михайла! — Ах, це ти, Панас-боягуз! — пізнав його молоденький Степан, син дядька Михайла, що саме на стійці стояв. По встанець Степан взяв Панаса за руку і провів аж до другого стійкового. Так один одному передавали Панаса, аж довели його до дядька Михайла. Дядько Михайло сидів похилений над мапою, при світлі свічки у зем лянці. І розказав йому Панас, що в се лі більшовики, може двісті, може більше, мають вислідити повстанців і розбити їх. Над раном — як сонечко пробуди лося, не побачило вже більше більшо- виків-енкаведистів у селі. Бачило ли ше порозкиданих більшовицьких тру пів. І бачило відходячих повстанців, обвантажених харчами, якими люди обдарували їх. Бачило ще сонечко крізь віконце, як тато цілував малого Панаса і чуло зо лоте сонечко, як тато казав: Ти не бо ягуз, Панасику, — ти герой! Галина Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28 
