Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28
У захисті На вечорі гагілок у Шикаґо молоді дівчата вивели обрядові танки. Союз Українок Франції відсвяткував у грудні м. р. ювілей артистки Ганни Совачевої. У ч. З „Н. Ж .“ ми подали звідомлення з нього нашим читачкам. Тепер помішуємо враження артистки з її переїзду до захисту старих в А- бондан у Франції. Ще досить тепле проміння серпневого сонця заливало парк Абондан, коли наш авто кар спинився перед його бра мою. „Остання свідома моя по дорож скінчена!" сказала я со бі, коли зійшла з його східців. „Слідуюча може бути хіба тіль ки на цвинтар!“ Мій помічник, ввічливий пан Зінкевич тільки підсміхнувся на цю мою заввагу. Він же мав ба- гато діла з моїми валізками й ніколи було йому застановля тися над значенням моїх слів. Обвантажений, пішов наперед, а я попленталась за ним. В мої роки всяка зміна життя викликає хвилювання, а навіть переляк. Моє переселення з Па рижу до Абондан було дуже ус кладнене й без допомоги моїх молодших приятелів, П. К'ОЛЯН- ковської і п. Зінкевича я б собі не могла дати ради. Що це таке, отой Абондан, що про нього стільки було ба лачок та сподівань? Гарний ма єток, придбаний ІРО на примі щення осіб, старших 65 р. укра їнської та грузинської народно- сти. Гарний будинок серед пар ку, де колишній господар, зда ється посол Мексико, приймав своїх приятелів-мисливців. Бу динок двоповерховий з велики ми залями для прийнять й усі- ми життєвими вигодами. Дов круги великий, сьогодні запу щений парк, що вміру віддален ня від дому переходить у гу стий ліс. З огляду на мою епараліжо- вану ногу та внаслідок загубле них без моєї вини моїх „папе рів" я попала до захисту тільки завдяки незвичайно гуманному відношенню великого добро дія Парижа пан-отця Ґлязбер- га. Він був такий ласкавий, що написав до управителя Абон дан листа, прохаючи прийняти мене без потрібних документів. Жовтень — це місяць книж ки. Придбайте книжки жінок- письмениць до своєї бібліотеки! Виразуміння великого гумані ста зробило своє. Та через спіз нення я не одержала окремої кімнати й це мене на вступі ду же схвилювало. Краса Абондан відразу поло нила мене. Великий парк, що переходить у гущавину ліса, сліди зарослих травою алей, лавочки-ослони для тих, що гу ляють у парку, переносять у да леко минулі часи, коли цей парк був свідком веселих кавалькад і прийнять. Наприклад алея то поль нагадує мені Україну й мі сто Бахмач, де я бачила подіб ну. Липова алея така густа, що йдеш нею неначе тунелем. Про сто перед моїм вікном стоїть велетенський кедр, який пере носить мене в рідні Карпати, в Підлюте, де я провела останні щасливі дні свого життя... Це дерево й пять осіб не обхопить кругом.... О, якби ці дерева мо гли говорити! Які чарівні, а мо же й страшні враження переда ли б вони нам! Дім має всі вигоди. Гаряча і холодна вода, купелі, централь не огрівання, електрика, радіо і т. д. їжа теж добре приготова на і смачно подана. Раз на тиж день бувають лікарські огляди ни, ліки видають нам безплат но. Внутрішнім господарством захисту відає управитель. Лю дина дуже інтелігентна і добро зичлива. До того він, його дру жина й дочка — мистці. Вчора саме я вперше почула концерт у їх виконанні, за яке'належить- ся їм окрема подяка. Управи тель добре грає на скрипці,, дочка на челло, а жінка допов нює їх як піяністка. Для мене це насправді була несподіванка, коли я почула „Троймерай“ Шумана і ноктюрн Шопена так по мистецьки виконані... Одним словом, старечий спо чинок влаштований прегарно. Живи і дякуй Богові за кожен день! Що й роблю щиро... але (ми українці без цього погано го „але“ обійтись не можемо) і я знайшла тут теж своє „але“. Людина мого віку, що не має вже сучасного й майбутнього — любить своє минуле, гор диться ним, живе ним. Кожен клаптик старого листа, вицвіла світлина, інколи навіть стара, заялозена коробка має для неї посмак прожитого щастя або горя. Поховати це в валізку або засувку чи виставити це на чу жі, байдужі очі не кожен пого диться. А без цих реліквіій сво го минулого людина не почуває себе дома, або якимсь перелет- ним птахом. Тому й тут серед цієї краси й вигоди прагну свого кутка, де можна знайтися самому зі сво їми думками та глянути в мину ле. Особливо мені, що мала та ке повне й цікаве життя й зав жди каже, що „не одним хлібом живе людина" Та може колись здійсниться і ця моя мрія... Ганна Совачева
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28 
