Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28
Леся Храплива За горою дуби червоніють, Золотавіють осінню клени, Срібне вістря розписує мрії По розкинутій білій пелені. Вишивка Синє небо на бризги розбилось Об рвучкі Черемошеві води, Що гуцулчине серце любило, Зачарована голка виводить. Розійшлися верхом всезелені, Предковічні шумливі смереки, Вишиває на білій пелені, Що осталося в мріях далеко ... Оксана Дучимінська Те що знаю й памятаю про Наталію Кобринську І. Сім літ мого дитинства я ви ростала впоблизу Н. Кобрин- ської, буваючи в неї дуже час то, іноді щодня, разом із моєю мамою та жила в її домі двічі по декілька місяців. Учителюючи недалеко Боле хова, мати запізналась із нею ще перед моїм народженням, а потім бувала щораз частіше в неі Спершу як приклонниця, потім як добра знайома, вкінці як молода приятелька, якій Ко бринська довіряла більшість своїх думок і плянів. Для пола годження всякої писанини, включно з диктатами творів і листів вона мала спеціяльну се кретарку, жидівочку Рифцю. Хоча нею була дуже вдоволена, було ще багато листів і справ, які міг полагоджувати тільки хтось ближчий. Саме ці справи Кобринська довірила моїй ма мі. Це було тлом, на якому між тими двома різними жінками вивязалася своєрідна близкість і рідність. Коли відвідини в Ко- бринської стали щораз довші й частіші, мама рішила брати й мене туди з собою. Мені було около трьох літ, а мама, знаючи що товариство дітей її втомля ло й непокоїло, мене спеціяльно до цього підготовила. Напри клад — знаючи, що Кобринська помимо своїх 60 літ не допус кала думки про старіння й по чувала себе молодо, а також не була наставлена до ролі бабуні, мати повчила мене, що “їдемо до тети”. Але я, оглянувши старшу паню в чорному, рішуче заявила, що тета не може бути така стара, що це напевне ба буся. “Дитина має рацію”, — сказала Кобринська зрезигно- вано до мами й погодилася бу ти моєю бабусею, хоч я ніколи не чула, щоб якась інша дити на її так кликала. їй — людині ширших зацікавлень та незас- покоєних ще амбіцій перехід у цю стадію життя здавався зло- вішим. Було загально відомо, що Кобринська дітей не любить. Але це не було зовсім вірно. В неї було тільки дещо інше відношення до них. У ньому не було ні сліду цієї солодкавости, з якою звикли говорити доро слі до чужих дітей. З дітьми во на говорила поважно, як із до рослими, вимагала від них ску пчення й уваги. Звичайно стави ла якісь питання ясно й кон кретно та вимагала такої ж від повіді, над якою призадумува- лась. Дитину, як і кожну люди ну вона приймала як індивіду альність та старалася пізнати оте суттєве я кожної істоти. Мені це дуже подобалося в від ношенні до мене; дуже була ра да, коли вона мені, восьмиліт ній, подарувала книжечку своїх новель. Це були ті, найменше цінені критикою нариси з фан тастичного світу народніх ка зок. Вони мені дуже подоба лись і видалися кращими від других, подібних казок. Книж ку цю я довго берегла. Багато годин у тих часах я провела, граючись самітно у її домі, в городі, на подвірі. Хата була' досить велика, звичайна, будована “під кутом” Одне крило все винаймалося, одначе без права вступу на подвіря. Вуличка, при якій хата стояла, була вузенька, тиха, зелена, ні би десь на присілку, а не в без посередній близькості нового центру^ місточка, де містилися головні установи та кудою про ходив шлях до залізниці й тор говиці з копалень солі, що бу ли ще далі за містом. За хатою був великий, мало управлений город, що робив на мене непривітливе враження. Навіть квіти, різні відміни прі- муль, що росли на кількох, до сить занедбаних грядках, зда валися сумні. Ніхто ніколи не бував у цьому городі. Перед хатою було велике, чисте под віря, з необхідними господар ськими комірками. Висока бе реза коло входу до хати була одинокою її прикрасою. Кілька кімнат, які Кобринсь ка залишила собі, були власти во незамешкалі, бо вона вжива ла тільки одну, невелику, коло кухні. В ній спала, їла, працю вала та приймала гостей. Всі кімнати були якісь темні, неза тишні, непривітливі. Надмір меблів, портретів, картин, до рогих тканин і памяток, приве зених із чужих країн, не тільки відбирали кімнатам затишність, але лишали враження якогось омертвіння, ніби походили з я- коїсь дуже далекої доби. За мовклий фортепіян, на якому колись, у коротких днях їх мо лодого щастя, грав прекрасно її чоловік — стояв німо як боліс ний спомин. В часах, коли я памятаю Н. Кобринську, їй було поміж 60 а 70 роком життя. Це була струнка, висока, ще не зовсім Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28 
