Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28
лючі багрики5) або й більші рибини. В однім місці вони натрапили на неглибокий вузенький стру мок, утворений нерівністю дна. В ньому пливала досить вели ка, срібна риба. — її зовсім легко піймати, — ствердив Грицько і недовго думаючи, поскидав полотняні черевики та вліз у воду, що ледве досягала до кісточок. Схопив руками рибу, але вона легко вислизнула і спокійно попливла далі. ^ — Перейми її, — закричав Грицько, — перейми! Михалко поскидав і свої че ревички, забіг уперед і перего родив струмок, широко роз ставляючи пальці. — Хапай її, — кричав, — ха пай! Грицько схопив за хвіст, але він був такий ховзький, що втримати його було неможли во. — Який з тебе рибалка! — Ану, спробуй сам! Хлопці бігли здовж струмка слідком за рибою, намагаючись її схопити, але немов насміхаю- чись із їх зусиль, риба легко виховзувала поміж руки і пли вла собі далі. Струмочок ро бився щораз ширший та глиб ший і незабаром вже рибу го ді було добачити в зкаламуче- ній, бурій воді. — Якби була сітка, — розча ровано промовив Грицько. — Або невід, — засміявся Михалко, — а так попливла со бі наша риба. — Нехай собі підростає, ми її на той рік зловимо! — пожар тував Гриць. — Ходім, позби раємо наші черевики. Але черевиків ніде не було видно. Захопившись рибою, хлопці забігли далеко і тепер, повертаючись, не пізнавали місцевости. Струмок, що був такий маленький, дивно збіль шився і немов пустив від себе галузі. Течія в ньому змінила напрям і йшла тепер не від, а до берега. — Пропали наші черевики! — ствердив Михалко, — попа де мені від батька! — Диви'сь, щоб ми самі не пропали, — перелякано скрик нув Грицько. Дійсно, струми води вже ши рокі й грізні розливались що 5) Риби. раз більше і перерізували зем лю в різних напрямках. Хлопці додали ходу, але незабаром по бачили, що широкий струм во ди перерізав їм дорогу до бе рега. — Ти пливати вмієш? — спи тався Грицько. — Як ногою дна торкаюсь, то вмію, — відповів Михалко. Грицько навіть не засміявся. Праворуч беріг виступав косою і смуга води, що відділяла їх від неї, була вужча. — Біжім туди! По пояс у воді вони перей шли на косу, але їх чекала не приємна несподіванка: вона бу ла перерізана широким рівча ком. Хлопці спробували перей ти через нього, але він був гли бокий, а дно його було таке гливке, що ноги їх увязли май же до коліна. Прийшлося за вернутись. Вітер подужчав і вода підступила зі всіх боків. Хлопці опинились на острові. Покищо він був досить вели кий, але зменшувався на очах. На щастя неподалеку росла крива верба. Хлопці, як котята, видряпа лись на неї і примостились се ред гілок, саме на час, бо вода підплила під саму вербу. Вже зовсім стемніло. На небі не було ані одної зірки. Воно низько нахилилось над чорною, страшною водою, яка сердито булькотіла під ногами. Тісно притулившись один до одного, перелякані хлопці сиділи на дереві, тремтючи від холоду й плачу. Часом вони підбадьо рювали себе: — Це не може тривали дов го! — А вжеж! — Ти тільки не спи, бо впа деш і втопишся. — Може плистиме якийсь ри балка! — От здається хлюпає човен! — Давай гукнем! Хлопці починали гукати, то разом, то по одному. Та їх про низливі дитячі голоси встром лялись у нічну темряву і не зна ходили відгуку. Тільки зі світанком вода по чала спадати ,але сонце вже до сить високо зійшло на небо, коли хлопці нарешті змогли ви братись із полапки, до якої по трапили. Михалко як тінь проховзнув- ся у своє подвіря і не наважаю- чи'сь підійти до хати, вирішив заглянути через вікно до кухні. Там він побачив матір, Настю і сусідку Шмачиху. Він причаївся під вікном, щоб послухати, про що йде балачка. Мати оповідала, як пропав її Михалко, як вона всю ніч не спала, як батько двічі бігав до поліції. Це оповідання перери валось хлипанням і охканням та різними відступленнями, що не мали прямого відношення до оповідання, але були для Ми- халка дуже цікаві. Із них він довідався, що він улюблений синочок, такий дорогенький, такий добрий, що хіба немає такого другого на світі, що він гарний та розумний, ще й має золоте серце. Це все було цілком несподі ване, проте дуже приємне. Ми халко посунувся ближче до вік на, щоб було краще чутно і тут його побачила Настя. Вона під бігла до вікна, виглянула і за кричала несвоїм голосом: — Мамо, мамо — Михалко тут! Усі вибігли на подвіря. Після підслуханої розмови Михалко не боявся матері. Він був пев ний, що вона йому дуже зрадіє і не буде лаяти. Але він помц- лився. Мати підбігла до нього і схо пила за рамена. — Ой, лишко моє тяжке! — скрикнула. — Він мокрий, як мишеня. Та ввесь у багні! Де ти так уробився? А нові штани? Усі в шматтях. Де тебе морду вала нечиста сила? Убоїще пе кельне! Тут із дому вийшов батько. — Чого ви такий гармидер завели? — крикнув він. Тоді спитався сина: — Де ти був? — На річці. Вода захопила. Сидів усю ніч на дереві... Мати знову почала: — Роз бишака! І в яку лиху годину ти уродився! — Годі, — спинив її батько. — Іди, обмийся, як слід, — на казав він синові, а до жінки мо вив:. — Дай йому у що передяг- тись та налий чарку горілки. Бачиш, хлопець труситься, як цуценя. В очах батька не було гніву. Навпаки ,від його погляду по віяло на Михалка теплом. Він зрозумів, що на тому його при года скінчилась.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28 
