Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28
БІЛ О Ч КА-М А Н Д PI ВН И Ч KA Маленька білочка народилася вкін ці • літа. Вона була зовсім голенька і сліпа. Це нічого, — сказала мати-білка її старшим братам і сестрам, що зне важливо подивилися на неї. — Ви теж були колись такі, а тепер бачи те, які у вас пухнаті хвостики й вуш ка з китичками. І справді, маленька білочка за кіль ка день покрилася мягкою, пухнастою шерстю, швидко відкрила свої горі хові очі — вони й завбільшки були, як маленький горішок і коліру такого. Але як тільки подивилася — очі стали відразу як великий горіх, бо навколо було дуже цікаво і все хо тілося швидше побачити. Вона* висунула гостру, цікаву мор дочку з гнізда, повела вушками і спи тала маму: — А що то мамо, таке? — То стара ялина, ми будемо тут жити взимку. То гарна, стара ялиця: на ній багато смашних шишок і ве лике дупло для нашого помешкання. — А то що? — А то стрибають пташки... Вони, правда, дуже балакучі, особливо вран ці та ввечорі, але шкоди нам не роб лять. А он, бачиш, що крадеться по між деревами. Отого звіря бережись, то стара лисиця, вона хитріша від усіх у лісі і може тебе зїсти. Та в тебе скоро виросте хвостик і лапки зміцніють, я навчу тебе стрибати по верхах дерев і тебе ніхто не спіймає. Маленька білочка з заздрістю ди вилася на своїх старших братів і се-' стер, що стрибали по зелених яли цях. їх нібито вітер перекидав із яли ни на ялину. Вони могли стрибати по цілому лісі. Правда, вони приноси^ ли маленькій сестричці червоних ягід і білих грибків і горішків та всі дуже хвалилися, що вони вже великі. — Хоч би й мені швидше стрибати й бігати, — думала маленька білоч ка, — я б усіх випередила і забігла б найдалі. Та от уже в неї зміцніли лапки, хвостик став пухнастий й вже міг ма- хатися над її мордочкою., як віяло. А над вушками виросли маленькі ки тички, вузькі й гострі, зовсім як щі точки на дитячих пензликах: мати по чала вчити її лазити й стрибати. — Це добре, що підросла маленька білочка, — сказала мати-білка, — нам тепер багато роботи і ти теж допо магатимеш нам. Нам треба користу ватися гарною годиною і зробити за паси на зиму. Тільки ти, білочко, не забігай далеко. Далі дуба й ялиці не ходи. Щодня тепер уся родина розбігала ся по лісі і зносила до дупла старої ялини горішки, гриби і шишки. II. Коли вперше вирушила і маленька білочка, був чудовий ранок, Ліс стояв різноколіровий, барвистий. Жовте, червоне, руде листя заквітчувало де рева і одно дерево красувалося перед другим. Це були ще перші осінні дні. Небо було синє-синє і в повітрі лі тало серпанкове тоненьке павутиння. То ткали його павуки, а воно, легень ке, від найлегшого подуву вітру рва лося й летіло і блищало на сонці, як срібло. — Я пострибаю далеко-далеко, — подумала маленька білочка. — Хіба цікаво стрибати навколо старої ялини й дуба? Вона все тут знала й вже стільки разів чула, що мурмоче старий дуб, коли вітер шарудить його листям, а ялина тільки ледь-ледь похитує во лохатими вітами. От білочка і пострибала. Назустріч їй летіли кольористі балакучі пташки, стрівалася різна комашня. Всі були заклопотані, поспішали так, як і вона. — Ой, яке грибне місце! — скрик нула білочка, побачивши зелену га лявину і багато, багато різних грибів. Вона кинулася збирати їх. — С-ш-ш-ш, — раптом чує вона страшне сичання і бачить, як до неї повзе довга, покручена, тонка й сли зька деревина, тільки без гілля і без листків. То була гадюка. Білочка не знала, але злякалася, бо ніколи не ба чила, щоб дерева повзали. Вона прожогом кинулася вгору. — Краще додому побігти! — поду мала білочка і пострибала назад, але перед нею відкривалися все нові й но ві, незнайомі місця. Вона переплута ла верхи дерев, по яких стрибала, і... заблудила. — Дук! Дук! — закричала вона, але ніхто, ні мама, ні тато, ні сестри не почули її. Вона ж була далеко. А вже вечоріло. Внизу шмигнув спо лоханий сірий зайчик, прищуливши вуха. — Зайчику, — гукнула вона, — чи ти не знаєш, як пройти до старої я- лини? Зайчик на мить зупинився. — До старої ялини? Хіба тут мало старих ялин у лісі! Ні, не знаю, і ти краще сиди нагорі, бо тепер тут бігає хитра руда лисиця і одноокий вовк вийшов на прогулянку. І лисиця, і вовк — це було дуже страшно. Краще вже переночувати тут, а вранці побігти шукати рідну ялйну. На широкому гіллі білочка побачи ла чимале гніздо з яєчками. їй хоті лося їсти. Гадюка так її налякала, що вона й забула про гриби. І недовго думаючи, білочка повипивала яєчка, викинула шкаралупки, а сама вгніз дилася у гніздечко. Гніздо було вистелене мохом, і спа ти було добре. Вся ніч пройшла спо кійно. Але тільки почало розвидню ватися, хазяйка гнізда, буркотуха-со- ва, повернулася з нічних промислів додому. Вона залопотіла крильми над білкою. — Ач, злодійко! Що ти наробила? Я тобі очі виколю! О. Іваненко (Докінчення буде) Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28 
