Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28
БІЛ О Ч КА-М А Н Д PI ВН И Ч KA Маленька білочка народилася вкін ці • літа. Вона була зовсім голенька і сліпа. Це нічого, — сказала мати-білка її старшим братам і сестрам, що зне важливо подивилися на неї. — Ви теж були колись такі, а тепер бачи те, які у вас пухнаті хвостики й вуш ка з китичками. І справді, маленька білочка за кіль ка день покрилася мягкою, пухнастою шерстю, швидко відкрила свої горі хові очі — вони й завбільшки були, як маленький горішок і коліру такого. Але як тільки подивилася — очі стали відразу як великий горіх, бо навколо було дуже цікаво і все хо тілося швидше побачити. Вона* висунула гостру, цікаву мор дочку з гнізда, повела вушками і спи тала маму: — А що то мамо, таке? — То стара ялина, ми будемо тут жити взимку. То гарна, стара ялиця: на ній багато смашних шишок і ве лике дупло для нашого помешкання. — А то що? — А то стрибають пташки... Вони, правда, дуже балакучі, особливо вран ці та ввечорі, але шкоди нам не роб лять. А он, бачиш, що крадеться по між деревами. Отого звіря бережись, то стара лисиця, вона хитріша від усіх у лісі і може тебе зїсти. Та в тебе скоро виросте хвостик і лапки зміцніють, я навчу тебе стрибати по верхах дерев і тебе ніхто не спіймає. Маленька білочка з заздрістю ди вилася на своїх старших братів і се-' стер, що стрибали по зелених яли цях. їх нібито вітер перекидав із яли ни на ялину. Вони могли стрибати по цілому лісі. Правда, вони приноси^ ли маленькій сестричці червоних ягід і білих грибків і горішків та всі дуже хвалилися, що вони вже великі. — Хоч би й мені швидше стрибати й бігати, — думала маленька білоч ка, — я б усіх випередила і забігла б найдалі. Та от уже в неї зміцніли лапки, хвостик став пухнастий й вже міг ма- хатися над її мордочкою., як віяло. А над вушками виросли маленькі ки тички, вузькі й гострі, зовсім як щі точки на дитячих пензликах: мати по чала вчити її лазити й стрибати. — Це добре, що підросла маленька білочка, — сказала мати-білка, — нам тепер багато роботи і ти теж допо магатимеш нам. Нам треба користу ватися гарною годиною і зробити за паси на зиму. Тільки ти, білочко, не забігай далеко. Далі дуба й ялиці не ходи. Щодня тепер уся родина розбігала ся по лісі і зносила до дупла старої ялини горішки, гриби і шишки. II. Коли вперше вирушила і маленька білочка, був чудовий ранок, Ліс стояв різноколіровий, барвистий. Жовте, червоне, руде листя заквітчувало де рева і одно дерево красувалося перед другим. Це були ще перші осінні дні. Небо було синє-синє і в повітрі лі тало серпанкове тоненьке павутиння. То ткали його павуки, а воно, легень ке, від найлегшого подуву вітру рва лося й летіло і блищало на сонці, як срібло. — Я пострибаю далеко-далеко, — подумала маленька білочка. — Хіба цікаво стрибати навколо старої ялини й дуба? Вона все тут знала й вже стільки разів чула, що мурмоче старий дуб, коли вітер шарудить його листям, а ялина тільки ледь-ледь похитує во лохатими вітами. От білочка і пострибала. Назустріч їй летіли кольористі балакучі пташки, стрівалася різна комашня. Всі були заклопотані, поспішали так, як і вона. — Ой, яке грибне місце! — скрик нула білочка, побачивши зелену га лявину і багато, багато різних грибів. Вона кинулася збирати їх. — С-ш-ш-ш, — раптом чує вона страшне сичання і бачить, як до неї повзе довга, покручена, тонка й сли зька деревина, тільки без гілля і без листків. То була гадюка. Білочка не знала, але злякалася, бо ніколи не ба чила, щоб дерева повзали. Вона прожогом кинулася вгору. — Краще додому побігти! — поду мала білочка і пострибала назад, але перед нею відкривалися все нові й но ві, незнайомі місця. Вона переплута ла верхи дерев, по яких стрибала, і... заблудила. — Дук! Дук! — закричала вона, але ніхто, ні мама, ні тато, ні сестри не почули її. Вона ж була далеко. А вже вечоріло. Внизу шмигнув спо лоханий сірий зайчик, прищуливши вуха. — Зайчику, — гукнула вона, — чи ти не знаєш, як пройти до старої я- лини? Зайчик на мить зупинився. — До старої ялини? Хіба тут мало старих ялин у лісі! Ні, не знаю, і ти краще сиди нагорі, бо тепер тут бігає хитра руда лисиця і одноокий вовк вийшов на прогулянку. І лисиця, і вовк — це було дуже страшно. Краще вже переночувати тут, а вранці побігти шукати рідну ялйну. На широкому гіллі білочка побачи ла чимале гніздо з яєчками. їй хоті лося їсти. Гадюка так її налякала, що вона й забула про гриби. І недовго думаючи, білочка повипивала яєчка, викинула шкаралупки, а сама вгніз дилася у гніздечко. Гніздо було вистелене мохом, і спа ти було добре. Вся ніч пройшла спо кійно. Але тільки почало розвидню ватися, хазяйка гнізда, буркотуха-со- ва, повернулася з нічних промислів додому. Вона залопотіла крильми над білкою. — Ач, злодійко! Що ти наробила? Я тобі очі виколю! О. Іваненко (Докінчення буде) Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28 
