Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
26 WWW.UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЖОВТЕНЬ 2019 погибелі‚ полють молоді сходи. — « Ще тумани сиві не зійшли з полів‚ на ко лгоспній ниві чути дружний спів», — наспівує старенька‚ втираючи вогкі очі. — То була така собі «вільна» панщина. У сі людські й наші поля розорали‚ а кожному двору виділили по пйитнайцить - двайцьить сотин‚ ніби справедливо розділивши‚ щоб не було ні багатих‚ ні бідних. Хто упиравсьи‚ того на Сибір вивезли‚ на білі ведмеді. Ми втрималисьи . К оваля‚ як казали‚ розкуркулили‚ але він був тут потрібен. І коли півсела виселяли на оп устілі села в інші області‚ теж не зачепили. Чому виселяли? Бо село помагало упістам‚ ага‚ українській повстанській армії‚ що бороласьи з підпілля. То все треба було пережити‚ хоч не раз можна було й житьи позбутисьи. Може‚ й жию так довго‚ щоб бути свідко м тому всьому‚ бо в школ ах діти вчилисьи іншої історії. Доставка майна розкуркулених селян на бригадний двір. с. Удачне, Сталінська (тепер Донецька) область, 1932 р . Не думала вона дожити до тих часів‚ що постане незалежна Україн а‚ а таки дожила. — Господи‚ дякую‚ що дожила‚ — молилася й приповідала‚ з радости обливаючись слізьми‚ — розпалися кайдани... Тепер аби лише проводирів добрих дістати й зацвіте наша калина... І от чекаю я ту калину та й чекаю‚ а тим часом чую‚ що в селі розпайовуют зем лю‚ ліси‚ сіножаті. Дехто по кілька ділянок привласнив під будівництво‚ особливо ті‚ що були ближче до сільської влади. А про мене ніхто й не згадав‚ бо то‚ видите‚ вже колгоспні землі розпайовували. Мені не шкода‚ аби лиш ґаздували‚ мої два метри землі ме не не минуть. Але де справедливість? Старенька виймає з шуфляди потріпаний зошит: — Отут маю списані всі наші колишні польи‚ сінокоси‚ тримаю для історії. А про всі влади на світі можу сказати‚ що всі вони однакові. Одні воюють аби загарбати ч уже‚ другі — аби розграбувати в себе‚ і так ведесьи. Німці нас убивали‚ руські ледви недорештили‚ а свої то вже винищьит зовсім‚ бо онде люди втікают за кордон від своїх же правителів - олігархів‚ чи як там їх. Поволі пустіють наші землі‚ а люд ніби того не в идит ‚ збиває статки « на потім » ‚ дітьом. А котрим дітьом‚ коли їх у селі на двох руках полічиш? Прости Господи‚ якщо не так щось кажу. Але як рота не розкрию‚ то ми серце пукне... Верховинчиха змахує сльозу зісохлою рукою‚ винувато всміхається й з її уст зриваєть ся не спів‚ а правдиве ридання: — А м и тую червону калину підіймемо... Не в силі продовжувати‚ вона зводить очі до неба: — Господи‚ не дай нам загинути... Любов Дмитришин - Часто ‚ Норт Порт‚ Флорида . Шановні читачі та дописувачі! Для швидшого отримання Ваших листів і вчасної реакції з боку редакції, просимо листи з питань доставки, зміни адреси та передплати журналу «Наше життя» писати на адресу: 203 Second Avenue, 5 th Floor, New York, NY, 10003 - 57 06 , або надсилайте на електронну пошту office @ unwla . org Листи з дописами, фотографіями, запитаннями про друк та ін. пишіть на адресу: 203 Second Avenue , 5 th Floor , New York , NY , 10003 - 5706 , або надсилайте на електронну пошту unwlaoutlife @ gmail . com ________________________________________________________________
Page load link
Go to Top