Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, ЖОВТЕНЬ 2019 WWW. UNWLA .ORG 25 СПРАВЕДЛИВІСТЬ ( Нарис ) Уже мало залишилося люд ей ‚ що пережили три - чотири влади‚ бо їм уже до або й з верх ста літ. Ще який рік - два , i не буде живих свідків давнішої історії‚ хіба що з книжок вичитають. Але хіба писана історія — то правдива правда? Кожна влада на свій штиб пише історію‚ а вже про себе‚ то все як най - краще. Так‚ ніби й помилок не було. Стару Верховинчиху ніхто б у проти - л ежному не переконав. Вона вже так просіяла через свій мозок пережиті події‚ що нема там ще щось шукати. І то все народним оком аналізуючи. Навіть‚ про Першу світову війну розкаже‚ хоч у той час тільки народилася. А все тому‚ що стала ковалевою невісткою‚ а коваль воював на італійськ o му фронті. Він був з 1888 - го року і та війна забрала кі лька літ з його молодого життя. — Перша світова війна вибухн ула через якогось там Принципа‚ — каже баба Вер - ховинчиха‚ — чи то Гаврило‚ чи Григорій називавсьи‚ точно вже не памньитаю‚ бо він убив цісаревого сина на Сербії. Певне‚ що Франц - Йосиф не простив цього вбивства‚ та й хто міг би? Але‚ як подивитись з іншого боку‚ скільки то життів потім пішло невинних‚ коли зударилися держави‚ весь світ зрушився зі своїх устоїв. Га личани воювали в австрійській армії й гинули по світах. А мій свеко р‚ царство йому небесне‚ навіть ранений не був. В Італії купив статуєтку Пречистої Діви‚ возив зі собою і все молився. Коли я прийшла до їхнього дому‚ то поклала статуєтку на високе місце‚ щоб ніхто з дітей не зачепив‚ зберегла її й передала спочьитку дітьом‚ а далі внукам. Так що памньить про ту війну жива в нашім роді дотепер і далі буде жити. Коли прийшли перші совєти в Галичину‚ вона‚ тоді ще Рузька‚ була вже дівчиною. В їхнє село‚ що бу ло за кілька кілометрів вглиб гір від головного гостинця‚ ніхто не заїжджав‚ а тут хтось пустив чутку‚ що солдати маширують в їх ньому керунку. А ще казали‚ що « ті салдати то такі звірі‚ що ґвалтують жінок і дівчат‚ відрізують груди ‚ вирізують зірки на живі м тілі» . Мама тоді страшно скричала‚ схопила доньку за руку й обидві скочили в пивницю. Що стр аху вони пережили в тій пивниці! Мама потім довго хорувала. А страх вже ніколи від неї не відступив. Коли прийшли німці‚ Рузя вже була кова - левою невісткою й не о дин німак задивлявся на неї . Б ула не те‚ щоб дуже гарна‚ але така мила‚ що кожному хотілося її зачепити бодай словом. Один усе жартував‚ показуючи на миґах‚ що буде рі зати ту свинку‚ що вона кормить. І вона правдиво лякалася‚ бо тоді був наказ їхнього уряд у‚ щоб селяни мель дували свою живність для обліку — їхнє військо потребувало про - дуктів. Знала молодиця‚ що вже не один ґазда пішов на шибеницю‚ коли зарізав свиню для своїх потреб‚ а хтось побрехав на нього. І вона все жила в страху‚ надіючись лише на те‚ що в коваля нічого не кинуть‚ бо він їм потрібен як спеціяліст. На молодь робилися облави‚ дівчат і хлопців вивозили до Німеччини як дармову робочу силу . І вона боялася їхати до міста‚ щоб десь і її не захопили. Але коли настала нагальн а потреба‚ вона не роздумувала. — Не до роздумів було‚ — втирає сльози Верх овинчиха‚ — мою свекру ху забрали після вечері на саме друг е Різдво‚ на Йорданські сьвита. — Я поїхала‚ щоб шукати для неї ратунку. Але не встигла‚ за пйить днів її німаки стратили на базарній площі в Стрию‚ а в газеті написали‚ що за бандитизм. Тоді стратили десятеро людей‚ а ще десять було на листі. Виділа я‚ як вішали якогось чоловіка‚ він просив у людей прощення‚ казав‚ що без - невинно гине. Але що чекати від окупанта? Стареньк а при тім винувато всмі хається: — Ви вже мені пробачте‚ що такі страхи розказую. Мій бідний свекор в молоді роки лишивсьи вдівцьом з шістьма дітьми‚ лише один син‚ себто мій чоловік‚ був жонатий. А яким добрим був мій свекор‚ яким ґаздою... Тьижко гарував‚ скуповував польи‚ щоб об ділити дітей‚ мав весь реманент для об - робітку‚ худобу‚ тільки б жити... — Вер - ховинчиха дивиться кудись в дал ечінь ‚ ніби щось там бачить . А тоді безнадійно махає рукою. - Усі «визволителі» однакові. У наступний свій прихід руські визволили нас від усього до решти. Вивезли з двору сівалки‚ молотарку‚ плуги і борони‚ віз‚ відвели до к олгоспного двору корівку й коня — буду вали колгосп. Господи‚ як то ревіла бідна худібка голодна — не було кому погодувати‚ а ґаздині плакали вдома. За кілька днів зігнали туди нез аможників і наказали ґаздувати. Вона замовкає і знову вдивляється у щось‚ тільки їй видиме. По якімсь часі‚ ніби з марева‚ виринає колгоспне поле. На ньому ланка — сільські молодиці й дівчата‚ зігнув шись в три
Page load link
Go to Top