Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
2 2 WWW.UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЖОВТЕНЬ 2019 півгодинної молитви на вервиці )! А завтра неділя. Нам на месу треба підготуватися!». По - тім під «Ave, Maria» я готую італійське «міне - строне», знаючи наперед, що рис у ньому буде недоварений, хоча варитиму його удвічі довше, а гарбуз буде не так розчавлений. У сотий раз я чутиму з «польтрони», на якій, ніби на т роні, сидить моя господиня, завчену напам’ять вказівку: «Пів моркви! Пів картоплини! Чуть цибулі! Miracomando!» Одним словом, під «Ave, Maria» кожен робить свою роботу: баба дає наряд і відмолює свої гріхи за день, а я заробляю ще більших, бо моя кров кипи ть більше за мінестроне! Я ж не знаю, що завтра мене чекатиме багато цікавіша історія у церкві... На італійську месу головної Базиліки на - шого міста на ім’я св. Антонія і Мадре Кабріні, що в самому центрі і за два кроки від нашого з бабою помешкання, я не просто йду з охотою. Туди ноги самі несуть: велична архітектурна пам’ятка 1944 - го р., вимощена 4 - колірним бли - скучим мармуром всередині і ніби «вишивана» цеглою під розшивку знадвору, радо стрічає своїх парафіян дивовижною органною музи - кою під ангельський спів хористів і мудре слово місцевого prette - don Mario - молодого — життє - радісного священника, який своїм високим зростом нагадує мені чемпіона з баскетболу, а своєю добротою і святістю — правдивого свя - того, над головою якого не дивно було б по - бачити сон цесяйний німб. Величний храм вміщає в собі сотні като - ликів - італійців. Почуваєшся у ньому малень - кою мурашкою, коли підводиш голову вверх. Мені так хочеться сісти на останню лавку, щоб мене мало хто бачив. Але «моє не мелеться», і ми з синьйорою Марією опи няємося, як завжди, на першій, звідки на нас «дихає» Святий Престіл. Перед нами — молоді хористи, як цизорики, всі однаково одягнуті разом зі своїм диригентом, у якого у руках нова гітара. Don Mario у білому довгому одязі, мов янгол, з мікрофоном у руках. Уся церква завмирає від звуків органу, який розпочинає католицьке Богослужіння. Мені здається, що ще трохи — і я піднімуся в космос від того хвилювання, але мене і всіх, хто є в храмі, до тями приводить голос синьйори Марії! Коли вщухають звуки органу і вс і люди вміщаються на лавки, моїй синьйорі не подобається моя спідниця, яка в хаті здавалася якоюсь довшою, ніж у церкві на лавці! Не чуючи жодної провини за собою, моя господиня на повний голос виголошує: «Natalia! Gonna giu! ( Спідницю вниз !)» Той наказови й тон звучить сильніше за голос самого «prette», який сам з того всього забув, що має казати. А в моєї глухої «патрони», виявляється, у слуховому апараті сіла бата - рейка. За плечима у нас такий щирий сміх, що я уже уявила, скільки сповідальників мало би бу ти після такої меси! А поки що я не на лавці, але під нею від сорому, що всі, замість того, аби слухати месу, дивляться на мене і на мою спідницю. Хоча одягнута я, взута, і гладко зачесана за всіма вимогами строгої та релігійної Марії: тільки тоді мені доз волено переступати церковний поріг, якщо з дзеркала на мене дивиться майже монашка. Відмоливши в церкві свої гріхи та заробивши їх тої днини ще більше, ми, не зраджуючи нашій старій традиції, очікуємо на бабиного племінника Giordano — поважного чоловіка пе нсійного віку, який озвучує церковний орган. Giordano за пару кроків від нас з нотами в руці, а я вже знаю, що зараз і йому перепаде «на горіхи» від тітки Марії: «Чому не приходить провідати свою цьотку? І коли вже нарешті покаже свого молодшого онука?...» Тільки синьйор Giordano хоче і своє слово вставити поміж тим «співаним і читаним» з ґречности до мене, як тітка Марія «викидає» наступне своє: «Дивися на мене, а не на неї!» З тим ми і виходимо з церкви на вулицю, що залита сонцем, а людей стільки, що нем ає де голці впасти — базарний день. Усі довкола вітаються до нас: хто до мене, хто до Марії (італійці не скупі на слово). По дорозі мені ще трохи перепадає від синьйори Марії за те, що мені в той день дісталося більше компліментів, ніж їй. Я усіляко заспок оюю зажурену жінку, що спершись на мою руку, помалу шкутильгає. І кажу, що дуже б хотіла так виглядати й дожити до таких літ, як вона: у 90 з копійками на каблучках, із вишуканою зачіскою і такими вимогами до себе. По дорозі ми робимо «спезу» фруктів та ов очів на тиждень і приходимо додому. Всі - даємося на м’який диван, аби трохи відхе - катися від нелегкого шляху високими сходами додому, що для моєї господині, ніби що - недільний подвиг. Вона дивиться на мене і я вже вгадую за виразом її обличчя, що почую щось добре у свою адресу. Жінка пригадує дуже цікавий випадок з нашого життя, про який жодна душа не мала знати: «Якби ти, Natalia, не врятувала мене того дня, вже би м не сиділа тут на дивані». Трапилося це тоді, коли я лише переступила поріг Маріїної хат и. Моїй госпо - дині щойно виповнилося 90 літ. Тоді, у її родинному колі, я не могла надивуватися, як у такі поважні літа можна мати такий бадьорий
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
