Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
2 2 WWW.UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЖОВТЕНЬ 2019 півгодинної молитви на вервиці )! А завтра неділя. Нам на месу треба підготуватися!». По - тім під «Ave, Maria» я готую італійське «міне - строне», знаючи наперед, що рис у ньому буде недоварений, хоча варитиму його удвічі довше, а гарбуз буде не так розчавлений. У сотий раз я чутиму з «польтрони», на якій, ніби на т роні, сидить моя господиня, завчену напам’ять вказівку: «Пів моркви! Пів картоплини! Чуть цибулі! Miracomando!» Одним словом, під «Ave, Maria» кожен робить свою роботу: баба дає наряд і відмолює свої гріхи за день, а я заробляю ще більших, бо моя кров кипи ть більше за мінестроне! Я ж не знаю, що завтра мене чекатиме багато цікавіша історія у церкві... На італійську месу головної Базиліки на - шого міста на ім’я св. Антонія і Мадре Кабріні, що в самому центрі і за два кроки від нашого з бабою помешкання, я не просто йду з охотою. Туди ноги самі несуть: велична архітектурна пам’ятка 1944 - го р., вимощена 4 - колірним бли - скучим мармуром всередині і ніби «вишивана» цеглою під розшивку знадвору, радо стрічає своїх парафіян дивовижною органною музи - кою під ангельський спів хористів і мудре слово місцевого prette - don Mario - молодого — життє - радісного священника, який своїм високим зростом нагадує мені чемпіона з баскетболу, а своєю добротою і святістю — правдивого свя - того, над головою якого не дивно було б по - бачити сон цесяйний німб. Величний храм вміщає в собі сотні като - ликів - італійців. Почуваєшся у ньому малень - кою мурашкою, коли підводиш голову вверх. Мені так хочеться сісти на останню лавку, щоб мене мало хто бачив. Але «моє не мелеться», і ми з синьйорою Марією опи няємося, як завжди, на першій, звідки на нас «дихає» Святий Престіл. Перед нами — молоді хористи, як цизорики, всі однаково одягнуті разом зі своїм диригентом, у якого у руках нова гітара. Don Mario у білому довгому одязі, мов янгол, з мікрофоном у руках. Уся церква завмирає від звуків органу, який розпочинає католицьке Богослужіння. Мені здається, що ще трохи — і я піднімуся в космос від того хвилювання, але мене і всіх, хто є в храмі, до тями приводить голос синьйори Марії! Коли вщухають звуки органу і вс і люди вміщаються на лавки, моїй синьйорі не подобається моя спідниця, яка в хаті здавалася якоюсь довшою, ніж у церкві на лавці! Не чуючи жодної провини за собою, моя господиня на повний голос виголошує: «Natalia! Gonna giu! ( Спідницю вниз !)» Той наказови й тон звучить сильніше за голос самого «prette», який сам з того всього забув, що має казати. А в моєї глухої «патрони», виявляється, у слуховому апараті сіла бата - рейка. За плечима у нас такий щирий сміх, що я уже уявила, скільки сповідальників мало би бу ти після такої меси! А поки що я не на лавці, але під нею від сорому, що всі, замість того, аби слухати месу, дивляться на мене і на мою спідницю. Хоча одягнута я, взута, і гладко зачесана за всіма вимогами строгої та релігійної Марії: тільки тоді мені доз волено переступати церковний поріг, якщо з дзеркала на мене дивиться майже монашка. Відмоливши в церкві свої гріхи та заробивши їх тої днини ще більше, ми, не зраджуючи нашій старій традиції, очікуємо на бабиного племінника Giordano — поважного чоловіка пе нсійного віку, який озвучує церковний орган. Giordano за пару кроків від нас з нотами в руці, а я вже знаю, що зараз і йому перепаде «на горіхи» від тітки Марії: «Чому не приходить провідати свою цьотку? І коли вже нарешті покаже свого молодшого онука?...» Тільки синьйор Giordano хоче і своє слово вставити поміж тим «співаним і читаним» з ґречности до мене, як тітка Марія «викидає» наступне своє: «Дивися на мене, а не на неї!» З тим ми і виходимо з церкви на вулицю, що залита сонцем, а людей стільки, що нем ає де голці впасти — базарний день. Усі довкола вітаються до нас: хто до мене, хто до Марії (італійці не скупі на слово). По дорозі мені ще трохи перепадає від синьйори Марії за те, що мені в той день дісталося більше компліментів, ніж їй. Я усіляко заспок оюю зажурену жінку, що спершись на мою руку, помалу шкутильгає. І кажу, що дуже б хотіла так виглядати й дожити до таких літ, як вона: у 90 з копійками на каблучках, із вишуканою зачіскою і такими вимогами до себе. По дорозі ми робимо «спезу» фруктів та ов очів на тиждень і приходимо додому. Всі - даємося на м’який диван, аби трохи відхе - катися від нелегкого шляху високими сходами додому, що для моєї господині, ніби що - недільний подвиг. Вона дивиться на мене і я вже вгадую за виразом її обличчя, що почую щось добре у свою адресу. Жінка пригадує дуже цікавий випадок з нашого життя, про який жодна душа не мала знати: «Якби ти, Natalia, не врятувала мене того дня, вже би м не сиділа тут на дивані». Трапилося це тоді, коли я лише переступила поріг Маріїної хат и. Моїй госпо - дині щойно виповнилося 90 літ. Тоді, у її родинному колі, я не могла надивуватися, як у такі поважні літа можна мати такий бадьорий
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
