Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
10 WWW.UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ 2016 пише: «Чим скоріше повертай додому». На жаль, коли читала Марія листа, Печеніжин вже був збомблений й окупований більшовиками. На останньому вишколі ОУН, після матури, який відбувся на лісничівці в Княжпіль, біля Добромиля, було понад двадцять дівчат. Обговорювались: історія ОУН, розвиток політичної думки і формація війська. Вишкіл проходив під керівництвом обласного провідника “Орлана“ (Василь Галаса з Бе- режанщини) До програми був включений виклад про Український Червоний Хрест (УЧХ). Водночас учасниці запізнались з кіль- кома родами пістоль, крісів і гранат. На за- кічення кожна з учасниць одержала відря- дження на працю у терені. Провідник Орлан, надрайонний жіночої сітки ОУН Марії-Ірині призначив Ярославщину. Ірина поруч багато іншого розповіла про першу й останню дуже незвичну зустріч з надрайоновим провідником мужеської сітки ОУН Арпадом. Її завданням було познайо- митись з цілим тереном. Вона ішла пішки від села до села і нав’язувала контакти. Для помочі мала трьох незаступних дівчат, які виконували різні завдання: зв’язкових, розвідувальниць, пропагандисток і т.д. При кінці червня 1944 р. у Пе- ремишлянщині відбулась перша відправа (нарада), яку скликала обласна провідниця Рогніда. Прибуло багато дівчат. Помітним було радше відпруження замість стурбованости з приводу наближаючого фронту. Тут зустріла кілька товаришок з матурального курсу та останнього вишколу ОУН. Ірина підкреслила, що вона була одинокою представницею Ярославщини і “...одинока, якої одяг різнився серед усіх присутніх. У мене не було вже нічого ані нового, ані свіжого, а черевики були такі зношені, що у кожній хвилині могли розлетітися”, – пише Ірина.“... з Ярославщини я прийшла на відправу, як з іншого світу...” В іншому місці вона пише: “Моя вина була у тому, що через збіг особистих обставин я викликала була у собі таке поняття, що чим більше підпільник обдертий, змучений і голодний, то тим легше Україні, а робота його тим чесніша і краща”. Серед учасниць була, відома тут на заході, Марія Савчин – Марічка, авторка праці: “Тисяча доріг“, яка відкрила Ірині очі, кажучи: “Ти мусиш сама за себе дбати ... і сама заступатися за собою. Тобі належиться, нехай і мінімальний приділ грошей, за які ти могла б купити собі найконечніші речі». Ірина одержала добрі поради, як треба жити у підпільному житті. Ірина розказує цікавий епізод, як на другий день після приходу радянської армії її арештували червоноармійці і привели до стодоли, де знаходилась команда. По кількох хвилинах всі вийшли і Ірина залишилась з капітаном Червоної армії, який сказав: “Пойдем!” Згодом сказав, “що я виключно належу йому і що від нього залежить моя дальша доля. Якщо я буду мудра, то все скінчиться добре, а якщо я не послухаю його, то він поведе мене там, де замість нього буде таких двацять, як він. Тепер стало мені ясно, про що йому йшлося“. Ірина стояла у сльозах мовчки. Просила його, щоб її відпустив. Цього не може зробити, бо ти є арештована, – відповів він. Ірина відповідала на всі його запитання. В цьому довгому епізоді сказав, “що не хоче брати мене силою, бо це не личить командирові Червоної армії. Неприємний епізод кінчається тим, що в цьому двогодинному протистоянні капітан задрімав. Ірина тим скористалась і втекла. Після цього хлопці – повстанці сказали Ірині, що коли б вона не втекла, то вони були готові її відбити. Ірина дальше поринула у вир підпільної праці на терені Ярославщини. Чоловічу підпільну мережу Ярославщини очолив “Сталь“ – Дмитро Дзьоба, який покликав Ірину на відправу до Любачівщини, що відбулась на переломі 1944-45 рокiв. Сталь сказав до Ірини, що «треба змінити терен, бо вас у селі діти знають, а крім цього потрібно вас одягнути». Під св. Миколая хлопці принесли їй чоловічі чоботи, у яких, як говорить Ірина, виглядала “як кіт у чоботях“, але червоний, теплий кожушок був, як мене пошитий», – сказала Ірина, й озброїли пістолею. Далі Ірина розказує про різні цікаві епізоди і зустрічі з різними персонажами підпільного життя: д-ром Павлом Клочником, “Сірком“, д-ром Володимиром Горбовим, поетом Петром Василенком – “Волошем“ й іншими. Подає свої особисті змістовно цікаві спостереження й оцінки. Розказує різні особисті і загальні епізоди підпільного життя. Підкреслює, як у 1945 р. ОУН будувала криївки, магазинувала хліб, ліки папір й інше. По Кущах творились артілі: шевські, кравецькі, гарбарські і навіть були гуральні. Повна підготовка до передбачених і непередбачених ситуацій. Микола Галів (Далі бу де)
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
