Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
10 WWW.UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ 2016 пише: «Чим скоріше повертай додому». На жаль, коли читала Марія листа, Печеніжин вже був збомблений й окупований більшовиками. На останньому вишколі ОУН, після матури, який відбувся на лісничівці в Княжпіль, біля Добромиля, було понад двадцять дівчат. Обговорювались: історія ОУН, розвиток політичної думки і формація війська. Вишкіл проходив під керівництвом обласного провідника “Орлана“ (Василь Галаса з Бе- режанщини) До програми був включений виклад про Український Червоний Хрест (УЧХ). Водночас учасниці запізнались з кіль- кома родами пістоль, крісів і гранат. На за- кічення кожна з учасниць одержала відря- дження на працю у терені. Провідник Орлан, надрайонний жіночої сітки ОУН Марії-Ірині призначив Ярославщину. Ірина поруч багато іншого розповіла про першу й останню дуже незвичну зустріч з надрайоновим провідником мужеської сітки ОУН Арпадом. Її завданням було познайо- митись з цілим тереном. Вона ішла пішки від села до села і нав’язувала контакти. Для помочі мала трьох незаступних дівчат, які виконували різні завдання: зв’язкових, розвідувальниць, пропагандисток і т.д. При кінці червня 1944 р. у Пе- ремишлянщині відбулась перша відправа (нарада), яку скликала обласна провідниця Рогніда. Прибуло багато дівчат. Помітним було радше відпруження замість стурбованости з приводу наближаючого фронту. Тут зустріла кілька товаришок з матурального курсу та останнього вишколу ОУН. Ірина підкреслила, що вона була одинокою представницею Ярославщини і “...одинока, якої одяг різнився серед усіх присутніх. У мене не було вже нічого ані нового, ані свіжого, а черевики були такі зношені, що у кожній хвилині могли розлетітися”, – пише Ірина.“... з Ярославщини я прийшла на відправу, як з іншого світу...” В іншому місці вона пише: “Моя вина була у тому, що через збіг особистих обставин я викликала була у собі таке поняття, що чим більше підпільник обдертий, змучений і голодний, то тим легше Україні, а робота його тим чесніша і краща”. Серед учасниць була, відома тут на заході, Марія Савчин – Марічка, авторка праці: “Тисяча доріг“, яка відкрила Ірині очі, кажучи: “Ти мусиш сама за себе дбати ... і сама заступатися за собою. Тобі належиться, нехай і мінімальний приділ грошей, за які ти могла б купити собі найконечніші речі». Ірина одержала добрі поради, як треба жити у підпільному житті. Ірина розказує цікавий епізод, як на другий день після приходу радянської армії її арештували червоноармійці і привели до стодоли, де знаходилась команда. По кількох хвилинах всі вийшли і Ірина залишилась з капітаном Червоної армії, який сказав: “Пойдем!” Згодом сказав, “що я виключно належу йому і що від нього залежить моя дальша доля. Якщо я буду мудра, то все скінчиться добре, а якщо я не послухаю його, то він поведе мене там, де замість нього буде таких двацять, як він. Тепер стало мені ясно, про що йому йшлося“. Ірина стояла у сльозах мовчки. Просила його, щоб її відпустив. Цього не може зробити, бо ти є арештована, – відповів він. Ірина відповідала на всі його запитання. В цьому довгому епізоді сказав, “що не хоче брати мене силою, бо це не личить командирові Червоної армії. Неприємний епізод кінчається тим, що в цьому двогодинному протистоянні капітан задрімав. Ірина тим скористалась і втекла. Після цього хлопці – повстанці сказали Ірині, що коли б вона не втекла, то вони були готові її відбити. Ірина дальше поринула у вир підпільної праці на терені Ярославщини. Чоловічу підпільну мережу Ярославщини очолив “Сталь“ – Дмитро Дзьоба, який покликав Ірину на відправу до Любачівщини, що відбулась на переломі 1944-45 рокiв. Сталь сказав до Ірини, що «треба змінити терен, бо вас у селі діти знають, а крім цього потрібно вас одягнути». Під св. Миколая хлопці принесли їй чоловічі чоботи, у яких, як говорить Ірина, виглядала “як кіт у чоботях“, але червоний, теплий кожушок був, як мене пошитий», – сказала Ірина, й озброїли пістолею. Далі Ірина розказує про різні цікаві епізоди і зустрічі з різними персонажами підпільного життя: д-ром Павлом Клочником, “Сірком“, д-ром Володимиром Горбовим, поетом Петром Василенком – “Волошем“ й іншими. Подає свої особисті змістовно цікаві спостереження й оцінки. Розказує різні особисті і загальні епізоди підпільного життя. Підкреслює, як у 1945 р. ОУН будувала криївки, магазинувала хліб, ліки папір й інше. По Кущах творились артілі: шевські, кравецькі, гарбарські і навіть були гуральні. Повна підготовка до передбачених і непередбачених ситуацій. Микола Галів (Далі бу де)
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
