Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, ЧЕРВЕНЬ 2015 WWW.UNWLA.ORG 9 інформацію про те, що дім письменниці був спалений після її смерті, тобто в 1920 році, бо «був тиф». На третій знимці голова філії СУ Болехова Богдана Левинська (!), організатори свята та його гості. Ось тут зупинився мій плин думок. Бо наші дороги через роки переплелись. Тоді, в 1933 році мене не було на світі. На другій знимці біля Мами стоїть моя старша сестрич- ка. Сяні три рочки... 2015 рік. Я в Союзі українок. І теж, як колись мої батьки, готуюся до свята Наталії Кобринської, до Її 160-літнього ювілею. Напев- но, я тому й прийшла на світ Божий. Бо хтось має продовжити працю своїх Батьків. Микола – у Пласті, я – в Союзі українок. Наші думки, наша праця спільна. Напевно, з ТОГО СВІТУ Тато на нас дивиться... 1939 рік. І Тато змушений покинути рідний край. Бо йшла нова страшна навала більшовика, який змітав на своєму шляху Україну. Холмщина... Білгорай... Тарногород, де був зорганізований відділ Самооборони. До- радником Володимира Дармохвала стає тоді майбутній шеф Головного військового штабу УПА полковник Олекса Гасин, який втік з гестапівської тюрми в Дрогобичі. А на Воло- димира Дармохвала польська підпільна армія видала вирок смерти і декілька разів намага- лася його виконати. Коли фронт котився вже по Холмщині, тоді обов’язком Тата було взяти зброю в руки. І піти в дивізію «Галичина». Травень 1945 р. Байройті (Баварія). Ра- зом із Миколою Ценком організує табір для українських переселенців. Там 20 жовтня 1946 року відбудеться перший з’їзд Уладу Пласто- вих сеньйорів . Їх, пластунів Загону «Червона Калина», буде 19. 1947 рік. Володимир Дармохвал на юві- лейному святі Пласту в Міттенвальді. 1948 рік. 26-29 березня. Ашаффенбург. Там пройде перший пластовий конґрес. А ще будуть зустрічі у м. Ваєри, прогульки в Альпи, вершина Ротванд.... І посвячення клейнодів. І складання присяги отамана Загону Ярослава Падоха. 1949 рік. США. 1951... 1956... 1962... І тут праця. І пожертви на українську справу. І жалібні сходини в роковини смерті Олекси Гасина, Степана Бандери. І посвячення плас- туном Загону о. Любомиром Гузарем Хреста в пам’ять Маківки на Вовчій тропі. 1970 рік. 7 вересня Володимир Дармох- вал отримає одну з найвищих пластових наго- род – орден Св. Юрія в золоті. 16 січня 1974 Володимира Дармохвала життя зупинилося. Його поховали на Йордан 19 січня, в суботу на українському цвинтарі в Баунд Бруку. Залишив після себе правдиві спогади тих, хто знай Його, бував у Його гостинній Синій кімнаті, з ким ходив у походи, з ким ділив своє життя. А ми з Миколою присвятили Татові альбом світлин та споминів, який закінчили невеликим розділом « Діти про Батька». Ось декілька рядочків із чотирьох споминів. Сяня. «... А як приїхав 1943 року, ми зайшли до кімнати, де стояв фортепіян. Тато взяв мене за плечі, подивився в очі і тихо ска- зав: «Заграй мені». І я заграла одну з сонат, яку я грала на концерті – випускному вечорі в музичній школі... Закінчила грати, подивила- ся на Тата. Він простяг руку і посадив мене на коліна. Ми обнялися і заплакали, ніби знали, що в житті більше не зустрінемось...». Марта. «Тато дав мені глибоке почут- тя націоналізму, записав мене до Пласту, до української школи. В нашому житті була укра- їнська мова, українська культура, український дух... Своєю гордою натурою Тато прищепив у мені глибокі почуття – хто я є і ким я маю бути...». Микола. « У процесі підбору знимок та статей (до альбому) я багато пригадував з життя Батька, розповідав про Нього. Думаючи про Батька, я переосмислив окремі Його вчинки, які я колись не міг собі пояснити чи зрозуміти. Як людина, що в юні роки прочи- тала книжку, а пізніше, в дорослому віці пере- читає її, але вже зовсім по-іншому буде сприй- мати світ свого улюбленого героя... Так і я, згадуючи Батька, знаходив все нові й нові сторінки Його життя. Я ніби прочитав Бать- кове життя вдруге, тільки свідомо, вирозуміло. Тепер я глибше розумію Його, Його працю. Його посвяту тій великій Ідеї, яка керувала Ним ціле життя і була Його першою і єдиною любов’ю – любов’ю до України. Уявляю собі, як Він реагував би, коли б дожив до 1991 року, до моменту Незалежности. Свій юнацький обіт Батько додержав і «не приніс сорому україн- ській землі». Як син козацького роду, він прис- вятив своє життя Україні і віддав його в бо- ротьбі за добро свого народу». Лариса . «...Своїм життям Тато дав нам приклад сміливо іти і не оглядатися». Тато понад усе хотів ще раз стати на рідну землю. Але повернувся лише у своє століття,
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
