Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
8 WWW.UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЧЕРВЕНЬ 2015 Володимир Дармохвал МІЙ СПОМИН ПРО ТАТА У переддень свята Дня Батька думки про Тата знову заволоділи мною... Відкриваю альбом світлин та спогадів про Нього. Ми з братом Миколою цей альбом назвали «Не приніс сорому українській землі». Така назва альбому не випадкова. Бо ці слова присяги на вірність Україні Тато промовив на святому місці – на горі Маківці. Це було заприсягнення тридцятьох пластунів Загону «Червона Ка- лина». Слова клятви були вишиті на прапорі, який в цю урочисту хвилину посвятив Йосиф Сліпий, тоді ректор Львівської духовної се- мінарії... Пройдуть роки. І 6 травня 1976 року Блаженні- ший Митрополит Йосиф Слі- пий пришле вітання «Пласто- вому Загону», де написано: «Коли у 1930-му році на горі Маківці ми благословили Ваш курінний прапор, тоді благос- ловили також ще молодень- кий Ваш гурток в надії, що він дасть українському народові добрих синів. Так і сталося, бо, переймаючи козацько-стрі- лецьку традицію, члени Заго- ну дійсно вкладали всі зусил- ля, щоб підняти ту Червону калину, займаючи провідні становища в обороні рідного народу серед тяжких обставин життя в без- настанній боротьбі...». Це вітання пластунам Загону «Червона Калина» Володимир Дармохвал вже не про- читав. Бо в січневу ніч 1974 р. Його серце зупи- нилося. Але кожне слово, написане Митропо- литом у вітанні, – це й є шлях відважних лицарів волі, які з юних літ стали в обороні рідного краю. Володимиру Дармохвалу було лише 11 років, як почалася Перша світова війна. Він був свідком, як у Болехові московська орда завела коней до рідного його будинку, до тієї великої залі, де збиралися товариства «Прос- віта», «Сокіл», «Січ»... Він був свідком подій, як в 1915 році Січові стрільці після перемож- них боїв на Маківці визволяли Стрий, Лисо- вичі, Болехів... Тоді переможно лунала пісня «Ой, у лузі червона калина похилилася...». Ця пісня стала Гімном Українських січових стрільців. Вона привела 15-літнього Володи- мира Дармохвала, гімназиста Стрийської гім- назії, стати в ряди, які вишикувалися перед ратушею 1 листопада 1918 року. Ця пісня пове- ла його а УГА, до УВО, до пластового куреня. Це він після повернення з війни в Стрийській гімназії зорганізує таємний гурток, мета якого була вивчати історію України, рідну літера- туру. Від стрийського студентства Володимир Дармохвал був представником на першому таємному студентському конгресі у Львові. Виконує доручення Української військової ор- ганізації. Так він став одним з тих, що не звернули з дороги, що перебули тюрми, що вихо- дили переможцями. Військо- вий трибунал виніс Володи- миру Дармохвалу кару смерті за вбивство польського шові- ніста Собінського, яку було замінено (після вияснення) трирічним ув’язненням. Його переслідували. А він залишав- ся УКРАЇНЦЕМ. А це вважа- лося злочином. 1930 рік. Тато в Журав- ні працює директором коопе- ративи. Після завершення бу- дівництва кооперативного до- му влаштовує урочисте його посвячення. Запрошує Загін «Червона Калина», що в одно- строях, у капелюхах з калиною та з пластовими палицями бере участь в урочистому поході. 1933 рік. Тато в Болехові. Разом із Бо- лехівської філією Союзу українок бере участь у підготовці свята Наталії Кобринської. Він із Володимиром Петешем, який в майбутньому прославиться у США своїми скрипками, роз’їжджає по селах, несучи ідеї українства, національної свідомості між люди. Наслідки не забарилися. Свято Кобринської заборонила польська влада. Жандарми стояли при виїздах з кожного села. Тато разом із Петешем попали в тюрму. Але... В цей день було зроблено три фотографії. Вони засвідчили, що вже в 1933 році був надмогильний пам’ятник Наталії Коб- ринської. На знимці моя Мама, як організатор свята від СУ Болехова. Там біля хреста вінок з колосся та букет квітів. Це привезли пані зі Стрия та Станиславова. Друга знимка – це власний дім Наталії Кобринської, в якому вона провела останні роки життя і де померла. Чомусь, хтось вперто поширює в інтернеті
Page load link
Go to Top