Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, ЧЕРВЕНЬ 2014 WWW.UNWLA.ORG 5 Лариса Дармохвал ІЗ СПОГАДІВ ПРО ДРУГИЙ СВІТОВИЙ КОНҐРЕС СОЮЗУ УКРАЇНОК У 1994 РОЦІ (Один день у Болехові) В Івано-Франківську 7 липня 1994 року зустрілися українки, яких колись терниста доля повела різними дорогами. Тепер вони – деле- ґатки ПЕРШОГО В УКРАЇНСЬКІЙ НЕЗАЛЕЖ- НІЙ УКРАЇНІ Другого Світового Конґресу Сою- зу українок. Дні 7-12 липня 1994 року стали незабутніми для 200 делеґаток Конґресу. Одним таким пам’ятним днем було 10 липня. Неділя. Болехів. Тут все було присвяче- не Наталії Кобринській, письменниці, організа- торці жіночого руху та першій феміністці, яка залишила українській жінці заповіт: «Йти крок за кроком, прямуючи до вищого розвою люд- ства». ...Ось делеґати Конґресу йдуть липовою алеєю, якою колись ходила Вона до місця вічного супокою, щоб помолитися на могилі батька і матері. Несуть квіти на Її могилу... Священик відправляє панахиду. І до болю в серці лине високо до сонця «Вічная пам’ять». А далі – виступи поетеси Ірини Сеник, Майї Груд- ки з Австралії, поета-політв’язня Зеновія Кра- сівського. Першою звернулася до всіх присутніх Любов Болюк, заступник голови СУ Болехова з такими словами: «Сюди, на тихий цвинтар, ми прийшли тою дорогою, по якій у зимову негоду 1920 року болехівчани провели в останню путь Наталію Кобринську і поклали на цьому місці її тіло на вічний спочинок. Скромно жила, в са- моті померла, над могилою не було промов,... Закопали ялиновий хрест. Згодом поклали надгробний пам’ятник, опис якого і текст до нього зробила Наталія Кобринська ще за жит- тя. На пам’ятнику лаконічний напис: “Мене вже серце не болить». Воно зупинилося навіки, а бентежна душа залишилася живою у творчій спадщині письменниці, у тих громадських справах, які започаткувала вона. То ж сьогодні над могилою невтомної трудівниці візьмім у свої серця великі помисли її, обіцяймо бути такими, якими хотіла вона бачити жінок... Союзянки з України Східної і Західної, з-за кордону, будьмо єдині у своїх діях. Хвилиною мовчання засвідчім єднання усіх нас, українок, солідарність з духом Наталії Кобринської. Хай полум’я маленьких свічечок, які засвітили ми отут, символізує світло, що йде від покоління до покоління і шириться по світі». ... За старовинним українським звичаєм зустрічали гостей хлібом на вишиваному руш- никові, вручаючи букети з волошок та житніх колосків. Біля пам’ятника Н. Кобринській крає- знавець Роман Скворій виголосив промову про славний рід Озаркевичів, його вклад у культу- рологічні процеси Галичини і поза її межами. Гості були приємно вражені виставкою, на якій представлені роботи народних умільців Долин- щини, Рожнятівщини, Болехівщини. Краса Бойківщини лягла тут ниткою на полотні, витворами з соломки, вербової лози. На вистав- ці „Бойківщина в живописі і слові” були кар- тини художників Проненка, Тимкова, Ткачен- ка, Теліжина, звучали поезії Марти Чопик. „Бойківська родина” зачарувала присутніх на- родними співами, відтворенням звичаїв і тра- дицій нашого краю. Несподіванкою стало і бой- ківське частування. На конференції (ведуча О. Лесів-Со- кульська) у доповідях : „Жінка-українка — за- бороло проти асиміляції” (Христина Сивенька- Бейлі, Австралія), „По невтореній дорозі” (Ла- риса Дармохвал, Болехів) було підняте акту- альне питання про ролю жінки у суспільному житті та значення великих починань Наталії Кобринської в ім’я майбутнього української жінки . Свято в Болехові закінчилося літератур- но-музичною композицією — триптихом про Наталію Кобринську: „Перша вчителька”, „Легенда літньої ночі”, „Смолоскип у темряві”. ...12 липня 1994 року. Івано-Франківськ. Урочисте закриття Другого Світового Жіночого Конґресу. Останні побажання. ...І прощальні слова, написані на аркуші паперу, що збереглись та сьогодні оживають: Omelana Rohoza, 65 E 1-th St., New York, N.Y. 10003 Я, як членка Союзу Українок Америки, бажаю багато сил у Вашій важкій праці на громадській ниві. Luba Ciuzak 3 Welkin St. Windsor Lord’s 5087I. A. Australia Я приєднуюсь до СУ Болехова.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
