Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
34 WWW. UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИ ТТЯ”, ЛЮТИЙ 2014 У одному містечку біля Києва жила старенька бабуся. Вона не мала нікого з рідних і на старості років ніхто нею не опікувався, а що часто хворіла, то бувало, що декілька днів не виходила з свого помешкання. Якось одного разу бабуся вийшла за покупками і, повертаючись додому, біля під’їзду багатопо - верхового будинку побачила голодного х уденького песика, що підбігав несміливо до всіх перехожих. Але ніхто не звертав уваги на нього. Бабуся, спершись на палицю, зігнулася і погладила песика по голівці: – Ох, який ти худенький! Певно давно не їв. Ходімо зі мною. Та й скупатися тобі треба, як я бачу. Відмивши песика у ванні, бабуся не могла налюбуватися білою довгою шерстю песика та великими чорними очками і носиком на білому тлі. З того часу песик став жити в бабусі. Прийшла холодна зима. Помешкання бабусі погано огрівалося, то песик, якого бабуся кликала Синочком, влізав на постіль під стареньку ковдру і намагався зігріти їй холодні, як лід, ноги. Бабуся все частіше не вставала з ліжка і песикові все важче і важче вдавалося хоч трохи зігріти своїм тільцем бабусині ноги. А одного дуже холодн ого ранку песик відчув, що все тіло бабусі стало холод - ним, як льодова крижина. Він злякано загавкав, а що бабуся і не поворухнулася на його заклик, то підбіг до дверей, дряпаючи їх та плачучи. Кликав на допомогу. Сусіди почули той клич, але допомогти бабу сі вже ніхто не зміг... Поховали бабусю на другий день. Спішили, щоб заволодіти її помешканням. А що цвинтар був недалеко, то віднесли на руках до могилки, де священик відправив панахиду. Падав густий сніг. Коли групка сусідів поспіхом розійшлася, песик л іг на могилці, притулившись до невеликого хреста, заплющив очка, з яких стікали сльо - зинки, замерзаючи на біленьких шерстинках. Так пройшло два дні. Була не - діля. На цвинтар приїхала бага то діт - на родина засвітити свічки на могил - ці бабусі їхньої м ами і пра ба бусі чо - тирьох діток. Коли родина в молитві стояла біля могилки, най мо лодша непосида трьохрічна Ма ла ночка поб - ре ла снігом між могил ками і поба чи - ла на одній з них бі лень кого песика. Побачивши дів чин ку, він привітно за - махав кудла т им хвостиком і в знемо - зі закрив очка. – Мамо, тату! Тут песик хоче вмирати! – покликала Маланочка рід - них.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
