Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
вернувся, хоч тебе й не кликала!”, та на „за конах, що були розлукою”, які ніяк не в’яжуться з першою зустріччю двох людей, а засвідчують побачення, якому передувала розлука, залиши лися непоміченими. Шкода, бо й у виданні творів О. Теліги (1977) упорядник збірки О. Жданович повторює помилку з адресуванням „Подорожнього” Д. Донцову. Тим часом, прототипом „Подорожнього” була інша реальна особа - знайомий Олени Теліги ще з Чехословаччини. Ось як про історію народження поезії розповідає у спогадах про Олену Телігу Наталя Лівицька-Холодна: „Одно го дня Оленка прибігла до мене дуже схви льована і розповіла про ці відвідини. Це був хтось (прізвища я не питала), кого вона колись кохала і за кого чомусь не могла вийти заміж. Під свіжим враженням цієї події вона й написала „Подорожнього”. На мою думку, це найкращий її твір, він мені одразу ж дуже сподобався, і вона обіцяла його до першої книжки „Ми” (Сучас ність. - 1990. - Ч. 10.-С . 91). Отже, пропонуємо увазі читачів один із кращих віршів Олени Теліги, в основі якого несподівана зустріч поетеси зі своїм нереалізо ваним коханням, можливо, саме тим, про яке вона писала в листі до Наталі Лівицької- Холодної задовго до народження твору: „Я, Натусю, в свойому життю багато разів пос тупалася своїми інтересами для батька, а раз навіть, тим, що здавалося мені Щастям” (30.08.1932). Рис. Дарія ІІаумко. ПОДОРОЖНІЙ Ти — тільки випадковий подорожній На запашнім, заквітчанім шляху. (Л. Могилянська). І. Відпочинеш і підеш знову. Що ж, заходь до мойого дому, Щоб вином моїм рубиновим Затопити дорожню втому. Гостре щастя раптовим блиском Мою душу до дна пропалить: Не чужий ти, а свій і близький, Це ж на тебе я так чекала! В день звичайний розквітне свято, Мов бузок запашний у січні, І кохання, легке й крилате, Я запрагну змінить у вічність. Ти відходиш вже? Що ж, не плачу. Не сумуй і ти, подорожній! Хтось незнаний нам шлях призначив, І покинуть його не можна. Біль зламаю, а сльози витру. В зимну ніч, на твої дороги Тільки сміх мій весняним вітром Буде бігти - тобі навздогін. Догорає, попеліє дивне щастя... Зажурився день - замріяний і млистий, А думки мої, натхнені та квітчасті, Опадають вересневим, жовтим листям... Ось пішов собі звичайний подорожній. Більш нічого. Навіть плакати не смію. Тільки в душу безборонну і порожню Сум летить непереможним, чорним змієм. Прийдуть люди - не чужі, не випадкові, - Буду жити і сміятися, як досі, Хоч життя мого весняну, світлу повінь Надпила - у перший раз - холодна осінь. III. Ох, чому ж це серце б'ється молотом, А уста мої- розквітла китиця? І чому це полум'ям і золотом Кожна річ в моїй кімнаті світиться? Повернувся, хоч тебе й не кликала! А слідом - весна моя заблукана. І згорають у вогню великому Всі закони, що були розлукою. Знову осінь утікає злякано Під травневою, рясною зливою: Перший раз сьогодні я заплакана, Не сміюся, бо така щаслива я! Залишайся! Щастя вип'ю келихом, Однаково, чи своє, чи вкрадене! Буде шлях тобі без мене - скелистим, А життя моє без тебе - зрадою. 1933.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
