Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
вернувся, хоч тебе й не кликала!”, та на „за конах, що були розлукою”, які ніяк не в’яжуться з першою зустріччю двох людей, а засвідчують побачення, якому передувала розлука, залиши лися непоміченими. Шкода, бо й у виданні творів О. Теліги (1977) упорядник збірки О. Жданович повторює помилку з адресуванням „Подорожнього” Д. Донцову. Тим часом, прототипом „Подорожнього” була інша реальна особа - знайомий Олени Теліги ще з Чехословаччини. Ось як про історію народження поезії розповідає у спогадах про Олену Телігу Наталя Лівицька-Холодна: „Одно го дня Оленка прибігла до мене дуже схви льована і розповіла про ці відвідини. Це був хтось (прізвища я не питала), кого вона колись кохала і за кого чомусь не могла вийти заміж. Під свіжим враженням цієї події вона й написала „Подорожнього”. На мою думку, це найкращий її твір, він мені одразу ж дуже сподобався, і вона обіцяла його до першої книжки „Ми” (Сучас ність. - 1990. - Ч. 10.-С . 91). Отже, пропонуємо увазі читачів один із кращих віршів Олени Теліги, в основі якого несподівана зустріч поетеси зі своїм нереалізо ваним коханням, можливо, саме тим, про яке вона писала в листі до Наталі Лівицької- Холодної задовго до народження твору: „Я, Натусю, в свойому життю багато разів пос тупалася своїми інтересами для батька, а раз навіть, тим, що здавалося мені Щастям” (30.08.1932). Рис. Дарія ІІаумко. ПОДОРОЖНІЙ Ти — тільки випадковий подорожній На запашнім, заквітчанім шляху. (Л. Могилянська). І. Відпочинеш і підеш знову. Що ж, заходь до мойого дому, Щоб вином моїм рубиновим Затопити дорожню втому. Гостре щастя раптовим блиском Мою душу до дна пропалить: Не чужий ти, а свій і близький, Це ж на тебе я так чекала! В день звичайний розквітне свято, Мов бузок запашний у січні, І кохання, легке й крилате, Я запрагну змінить у вічність. Ти відходиш вже? Що ж, не плачу. Не сумуй і ти, подорожній! Хтось незнаний нам шлях призначив, І покинуть його не можна. Біль зламаю, а сльози витру. В зимну ніч, на твої дороги Тільки сміх мій весняним вітром Буде бігти - тобі навздогін. Догорає, попеліє дивне щастя... Зажурився день - замріяний і млистий, А думки мої, натхнені та квітчасті, Опадають вересневим, жовтим листям... Ось пішов собі звичайний подорожній. Більш нічого. Навіть плакати не смію. Тільки в душу безборонну і порожню Сум летить непереможним, чорним змієм. Прийдуть люди - не чужі, не випадкові, - Буду жити і сміятися, як досі, Хоч життя мого весняну, світлу повінь Надпила - у перший раз - холодна осінь. III. Ох, чому ж це серце б'ється молотом, А уста мої- розквітла китиця? І чому це полум'ям і золотом Кожна річ в моїй кімнаті світиться? Повернувся, хоч тебе й не кликала! А слідом - весна моя заблукана. І згорають у вогню великому Всі закони, що були розлукою. Знову осінь утікає злякано Під травневою, рясною зливою: Перший раз сьогодні я заплакана, Не сміюся, бо така щаслива я! Залишайся! Щастя вип'ю келихом, Однаково, чи своє, чи вкрадене! Буде шлях тобі без мене - скелистим, А життя моє без тебе - зрадою. 1933.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
