Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ЛЕГЕНДА ПРО ТВОРЧУ ТУГУ Неспокій у широко розкритих очах жінки скочувався у безодню розпуки. Таку далеку дорогу пройшла, ледве допросилася в учнів Його, щоб дозволили покласти синову голівку під благословення Його долонь. І ось... Сутінки кім нати сором’язливо нітилися перед сяй вом Його обличчя, до якого, немов кві ти до сонця, ТЯГ- лись біляві, чорня ві, русяві й мідяні голівки дітлахів. На голівки ці ласкаво спливало благосло вення Його рук. По кутках сміялося щастя материних очей. Свідок далечіні пройденої дороги - густо запорошена сандаля нетерпляче торк нулася манюньої постаті, зіщуленої перед порогом хижі. Постать-хлоп’я, із недитячою терпеливістю, гнітило грудку глини в до лоньках і невправними пальчиками намага лося виліпити з неї крила, тільце пташине... Серце материне крилатим птахом за лопотіло від радости, коли почула голос Його: „Пустіть дітей до мене.” І ось її хло п’я не пішло далі порога... Болюче „ну!?” виплюснуло із залома- них уст жінки, і в цю ж мить вона злякано зіщулилася. Ясні зіниці Вчителя сковзнули по її обличчі й лягли на маленькій постаті біля порога. Жінка нагнулася й силоміць підвела синове обличчя на Вчителя. Хлоп’я не терпляче відсторо нило її заболоче ною долонькою й почало вигладжува ти незугарне гли няне пташеня. Світло Вчите левої усмішки полу м’ям торкнулося повік, і вона зля кано затулила їх. „Облиш його, невже не бачиш, що хлоп’я твоє ближче мені, ніж усі ці малята, що туляться до мене тілом? Воно душею притулилося до мого серця!” Поволі підвела повіки. Безмежна втома щастя і страху розп’яла її на одвірку дверей Божої хижі. На порозі стояло її хлоп’я. У простяг нутих руках його лежало незугарне глиняне пташеня, і струмені світла з очей дитини й Бога спліталися в нестерпно ясний вузол. З насіння цього світла зростала вічна квітка Творчої Туги, та її не змогли бачити люд ські очі матері. Ніна Мудрик-Мриц. Легенди. Торонто, 1973 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top