Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Через край б’є часами течія радости і вщерть сповняє щастя чаша життя.., а інколи прори вається захований сум, для якого поетка зна ходить слова, що западають глибоко в душу: „...Життя мого весняну, світлу повінь / Надпила у перший раз холодна осінь ”. Утім, поетичний доробок Олени Теліги вже давно належно поцінований в історії віт чизняної літератури, а без її поезій неможливо уявити собі цілісний світ духовного буття по етеси, її життєпис. І справа не лише в лірико- біографічній закоріненості її творів. Сталося так, що чимало поезій мають свою цікаву біографію, однією з яких і хочеться поділитися з читачами. У здвоєному літньому випуску „Вісника” за 1933 рік був надрукований чудовий вірш Олени Теліги „Подорожній”, який ще в рукописі викликав захоплення у Є. Маланюка, Д. Дон- цова, Н. Лівицької-Холодної, а на публікацію поезії прихильно відгукнулися JI. Мосендз, Ю. Клен. Надзвичайно точно схоплений психоло гічний стан ліричної героїні поетеси - сум’яття і розгубленість, радість і журба, надія й розпач - від несподіваної зустрічі через роки з колись коханою людиною: Повернувсь, хоч тебе й не кликала! А слідом — весна моя заблукана. І згорають у вогні великому Всі закони, що були розлукою. Знову осінь утікає злякано Під травневою, рясною зливою: Перший раз сьогодні я заплакана, Не сміюся, бо така щаслива я! Текст поезії безумовно зраджував миттєву рефлексію поетеси на подію зустрічі, яка була в її особистому житті. Ця обставина не зали шилася не поміченою сучасниками, і сталося прикре для авторки прочитання подій сюжету поетичного триптиха. Річ у тому, що народження твору - лютий 1933 року - збіглося зі знайомством поетів- пражан із Дмитром Донцовим, який приїздив на кілька днів до Варшави. Саме тоді вперше зустрілися Донцов і Маланюк, Донцов і Олена Теліга. Між редактором „Вісника” і поетесою відразу ж склалися приятельські стосунки. Оле на Теліга прочитала редакторові свого „Подо рожнього”, що вже був включений до першого числа варшавського журналу „Ми”, а Дмитро Донцов змусив поетесу забрати триптих із редакції „Ми” та віддати твір до „Вісника”. Ця обставина спричинила певне напруження у стосунках Олени Теліги та Наталі Лівицької- Холодної, яка опікувалася виданням журналу „Ми”. Ось як про це та свої стосунки з Д. Донцовим писала Олена Теліга у листі до Наталі Лівицької-Холодної: „Може найбільше спорів і непорозумінь приніс нам із тобою Донцов. Але, Натусенька, ти собі не уявляєш, який він мені дорогий. Бачу зі своєї Zelonej, як ти усміхаєшся („патольогічне явище”). Може й „патальогічне”, але безперечно, сильне і дуже щире. Не мені зорієнтуватися в тому, що це є: кохання, обожання, приязнь чи захоплення, чи не те, не друге й не третє, але це почуття є таке глибоке, що ти, коли любиш мене, мусиш раз на завжди з ним погодитися...” (лист від 8.06.1933). Зрозуміло, що це щире зізнання залиша лося таємницею двох подруг, проте відверте захоплення, що народилося між Донцовим і Телігою привернуло-таки увагу українського світу Варшави і як наслідок... „за „Подорож нього” приймають Донцова? - запитує прия тельку Олена Теліга у листі до Наталі Лівицької- Холодної від 22.07.1933. - „Ох, я цього споді валася! Але хто приймає? Ти, Андрій (Кри- жанівський - Л. К.), Петрусь (Холодний - Л. К.), навіть Маланюк знали, що „Подорожній” був написаний ще в лютому, отже до „повороту” подорожнього. Що до вірша „Без присвяти”, то, їй Богу, не знаю, чи писав його редактор. Може.” Олена Теліга нагадує Наталі, що її вірш був написаний ще до появи у Варшаві Д. Донцова, але... Сталося так, що у тому ж числі „Вісника” був надрукований вірш „Без присвяти”, підписаний криптонімом „N” з очевидними ознаками поетичного діялогу з „Подорожнім” О. Теліги та безсумнівною адресацією до особи авторки: Блиском очей свавільним і дитинним; Тим, що самітна ти - навіть в юрбі; Що на устах твоїх, позірно штибних, Іскриться сміх (а часом глум терпкий) - Всім близька ти мені. Цитований вище лист засвідчує, що читач угадував у таємничому „N” самого редактора. Можливо, що саме твір „Без присвяти” оста точно переконав читача впізнати у „подорож ньому” Д. Донцова. На жаль, наголос поетеси у „Подорожньому” на тому, що її обранець „по- Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top