Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Демократизація суспільства, що відбулася після перемоги лютневої революції відкривала нові горизонти, нові можливості для розвитку жіночого руху, розгортання творчих можли востей жінок. У березні 1917 р. українки, що належали до Загального Жіночого Зібрання засновують Український Жіночий Союз і Любов Яновська, разом з іншими, бере активну участь у створенні нових жіночих громад. Період Центральної Ради посідає особ ливе місце в історії жіночого руху, формуванні жіночих особистостей, жіночої самореалізації. З перших днів формування Центральної Ради жінки активно залучились до державотворчого процесу. Велику роботу проводили вони з організації різноманітних з'їздів, конференцій. І та повсякденна, рутинна організаційна праця на формування молодої держави в значній мірі була винесена на плечах саме жіноцтва. На долю Любові Яновської випала підготова до скли кання Всеукраїнського національного конгресу, вона організовувала зустріч делегатів, займалася їх розселенням, харчуванням. Наступним випробування для Любові Яновської, утім, як і для всіх діячок Центральної Ради, стала організація “Дня Національного Фонду”. Центральна Рада не мала грошей і було вирішено провести День Національного Фонду для організації грошових зборів. Акцією про дажу українських книжок управляла Любов Яновська, яка і влаштувала цей захід, а зібрані гроші поклала в банк на рахунок Центральної Ради. "Коли тепер у спогадах пригадується мені, - писала Зінаїда Мірна, - вся та колосальна робота, зроблена нами, українськими жінками в Центральній Раді, то з певністю можна твердити, що так працювати, як ми працювали, можна тільки раз у житті. Працювати при тих умовах непідготовленості, при малому досвіді з людь ми, котрі цього досвіду мали може ще менше, при велетенських маштабах праці і тільки з беззастережною вірою в її конечність з безмежною відданістю її ідеї, з відданістю до самозабуття! І хоча не дала та праця тих результатів, яких ми від неї чекали, не привела нас до закріплення нашої державносте, але була вона потрібна для Батьківщини, як буде потрібна для відновлення нашої держави праця наступних жіночих поколінь". Напружена робота далася взнаки на здоров’ї Любові Яновської і в 1917 р. вона їде лікуватися до Одеси. У 1921 р. повернулася до Києва, але в 1923 р. параліч прикував її до ліжка. Прикував, але не скував творчі сили Яновської і в 1928 р. вона диктує секретарю останній роман і один з найкращих її творів “Тайна нашої при нцеси”. Десять років лежала паралізована, а голод у 1933 р. прискорив її смерть у Києві. ЛИСТ ДО РЕДАКЦІЇ Шановна пані редактор! Зацікавив мене допис в червневому числі нашого журналу про могилу Онисі Дурдуківської в Празі. Зацікавив мене тому, що я тількищо закінчила читати “Щоденники, 1923-1929” Сергія Єфремова - надзвичайну книгу, справжній документ доби, який уцілів в архівах КҐБ і допіру 1997р. був опублікований в Києві. Читачам нашого журналу буде цікава така деталь з передмови до книжки, що її авторами є Іван Курас, Юрій Левенець і Юрій Шаповал. Цитую відповідні абзаци: “Сьогодні, коли достеменно з ’ясовані усі основні етапи фабрикації справи ‘СВУ’, засуджені у цій справі особи через відсутність складу злочину у діях реабілітовані... Реабілітований і Сергій Олександрович Сфремов. А тоді він був засуджений на 10 років позбавлення волі. І хоча під тиском він змушений визнавати безглузді обвинувачення на свою адресу, його виступи, як засвідчує уважний аналіз стенограми процесу, дещо відрізнялись від інших. Насамперед твердістю і намаганням, хоч езоповою мовою, обережно показати абсурдність обвинувачень. Однак, зрештою, він визнав свою ‘провину ’. Чому? Напевно, відповіддю на це питання можна вважати те, що написала вже 1992 року киянка Тетяна Ільченко в листі до газети ‘Рада ’.Вона ще в дитинстві бачилась з Сергієм Олександровичем. Він мешкав у Києві по вулиці Гоголівській у будинку директора 1-ої Київської трудової школи В. Ф. Дурдуківського, сестра котрого Онися фактично була дружиною Єфремова. “Вже під час фашистської окупації - згадує авторка листа - з мамою зайшли до Онисі Дурдуківської і вона розповідала, що Сергію Сфремову пригрозили: якщо не підпише тих фальсифікаторських паперів, необхідних слідству, то її заарешткують. Знаючи, що тортури зведуть її в могилу, Сфремов, рятуючи кохану, підписав все, що від нього вимагали... ”(с.19). Щиро вітаю! Марта Тарнавська 4 “НАШЕ ЖИТТЯ”, СІЧЕНЬ 2001 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
