Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
кому і православному, - в Україні виявилася неспроможною забезпечити необхідну згуртова ність для створення міцної об’єднаної держави, хоча католицька церква справді відіграла таку роль у Західній Україні, але лише в Західній Україні. Українській інтелігенції, на відміну від її російських побратимів, не вдалося залишити відбиток на європейську свідомость. Не залишила українська інтелігенція свого сліду на зрозумінні поняття держави. Що більше, не проаналізувала, що саме становить справжню, а не етнічно-концептуальну “українськість”. Коли це поняття висловлювалося, то часто треба було вживати символів, і поняття держави не відігравало у символіці виріщальної ролі. Од наче в усіх історичних працях українці й історики України наголошують одні і ті самі складники - державу, інтелігенцію, церкву. Навіть шляхту - як фактори, що визначають характер України. Саме цих складників немає в історії України. Вони слабкі. Що важливіше, аналітична термінологія, якою користуються в Росії та Польщі, часто застосовується й самими ж українцями, незважаючи на те, чи найкращим буде функціонування запозиченої термінології щодо України, чи ні. Таким чином, питанню про причини втрати української державності передує не менш обґрунтоване, хоч і рідше згадуване питання: як українці зберегли свою ідентичність попри всі шанси її втратити? Західні науковці, відкриваючи сучасну Україну, дивуються, чому вона змогла стати незалежною, тоді як українці - в контексті європейського демократичного лібералізму - просто вважали, що самої інформації про їхню країну буде достатньо, щоб виправдати її права як суверенної держави. Зовнішні аналітики дивувалися, чому Україна існувала й існує попри потворні й ча сами неподоланні засоби її знищення. Українські мислителі не замислюються над цим питанням, вважаючи його самозрозумілим. Україна існує, бо кожний народ має право на самостійність. Та не кожний народ виживає. Як проіснувала і відроджувалася “україн ськість”? В чому її сила? Одиниці, героїзм, жертви - в цьому драматизм. Але драма має свій ритм, і він вічний. Його мусить підхопити громада. Не грушевківська громадськість, а самі громадські організації, з яких постає громад ський демократизм. У сучасній, як і в історичній Росії, громадський демократизм слабкий. Натомість в Україні він завжди, при найменшій хоч як мало сприятливій нагоді, відроджується. Чому? Менталітет, православ’я, історія - не такі вже й відмінні між двома народами. В чому бачимо найбільшу відмінність Росії та України? В наявності та життєздатності громадських органі зацій в Україні, причому на всіх територіях України, незалежно від займанщини. Але саме цього аспекту своєї історії українські вчені не вивчили. Хоча українські громадські організації не висунули своїх активістів, небагато ще зроблено для вивчення минулого, історичної переємности та спадщини громадських організацій в Україні. Частково причина такого недогляду полягає у невідповідності між діяльністю організацій і способом, у який вона документалізувалася. Вивчаючи громадські організації в Укра їні та їхню практичну активність, я постійно зустрічаюся з неспівзвучністю між написаними програмами організацій та їхніми діями. Спо гади членів цих організацій також відбивають мотивації в межах прийнятої термінології ана лізу реальної діяльности. Історична роля гума нітарних наук в Україні зміцнила ставлення до історії як об’єктивного дослідження, а політик - як практичного політичного курсу. Ідеологія пояснює, виправдовує і уповноважує, але рідко точно відбиває існуючі реалії. Вдамся до най виразніших прикладів. Так, зокрема, діяльність так званих націоналістів у Західній Україні в 30- их роках часто мала дуже практичні цілі, але прихильники, критики й самі активісти руху пояснювали проведену роботу не в термінах практичної політики, а як гасла віри та посвяти. Перегляд діяльности громадських організацій, які часами складали основу багатьох жіночих та деяких націоналістичних угруповань, схиляє до думки, що найближчі завдання націоналістич ного руху, особливо серед селянства, були швидше саме практичними, ніж ідеологічними. Це з готовністю підтверджує робота таких укра їнських громадських організацій, що постали у XIX ст. в Австрійській імперії, як інститут удів і сиріт священиків, економічні кооперативи, това риство “Просвіта” тощо. Продовження в наступному числі 10 “НАШЕ ЖИТТЯ”, СІЧЕНЬ 2001 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
